Музика дощу

Музика дощу

Храм душі

Тримаймо храм душі у чистоті,
Щоб світло з нього завжди пломеніло
І сяєвом своїм того зігріло,
Кому нестерпно холодно в житті.

Коли панує в ній лише любов,
Їй не страшні ні грози, ні бурани.
Любов, немов нектар, лікує рани
І радість повертає знов і знов.

Із друзями цю радість розділи,
І ворогів прости за зло і болі,
Нехай те зло розвіє вітер в полі,
Щоб не будяк – ромашки розцвіли.

Не завдаваймо прикрощів в житті
Недобрими словами, грішним ділом,
Бо більше переймаємось тілом,
А душу залишаєм в самоті.

Щоб сором не обпік тебе вогнем,
Ти віджени спокуси й злі бажання
І каяттям очисти всі страждання,
Тоді розвіються і біль, і щем.

Коли в душі живе лиш доброта,
То думи линуть чисті і крилаті,
Любов і мир благословляться в хаті,
А де любов – там і душа свята.

Романс

Звучать акорди дивного романсу –
Мелодія давно забутих днів.
І я пливу, немов на хвилях вальсу,
По морю, де не видно берегів.

Там, за туманом, виднокіл далекий –
Моєї юності чудовий край,
Куди весною прилетять лелеки,
Побачиш їх – від щастя хоч співай.

Де білосніжилось в алеях парку
І спати не давали солов’ї,
А ми удвох бродили там до ранку,
Не стримуючи почуття свої.

Небесних звуків зоряне відлуння
В моєму серці зазвучало знов.
Це добра фея на чарівних струнах
Нам цілу ніч співала про любов.

Затихли звуки ніжного романсу.
Свіча горить. Я вірю і молюсь.
І ще хоч раз на хвилях диво-вальсу
До того берега я знову повернусь.

Музика дощу

Вслухаюсь в музику дощу,
В її чарівні переливи:
То нотки смутку і плачу,
А то мажорів срібна злива.

Цей світлий дощ – про мить краси,
Про перші паростки любові.
У кожній крапельці роси
Сіяють барви веселкові.

Цей дощ про вічне, що в душі,
Яке ніколи не згасає,
Про рідний край і спориш
Й про те, що в юність повертає.

… Затихла музика дощу,
Затихли милі, ніжні луни.
А я у неба все прошу –
Вернути музику на струни.

Не розлюби свій рідний край

Не забувай свій милий, рідний край,
Ту землю, що тебе зростила,
Тобі дала життєві крила.
Про це, мій друже, завжди пам’ятай.

Ніде так не співають солов’ї,
Не сяють зорі вечорові,
Не кличуть далі світанкові…
Лиш рідні зачаровують гаї.

Усе тут миле, все воно твоє.
Стежини, що ведуть додому,
Роса, що проганяє втому,
Це той нектар, що рідний край дає.

Тут прадіди, діди твої жили,
Орали землю, засівали,
Дітей ростили, помирали.
І віддані своїй землі були.

Не розлюби свій щедрий, добрий край,
Ту землю, де твоє коріння,
Де весен зоряних цвітіння,
Що поєднав і біль, і світлий рай.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *