Доброго дня, шановні герої!
Пише вам звичайнісінька дівчина-підліток п’ятнадцяти років, душа якої чуйно ставиться довсіх трагедій рідного краю. Минуле нашого народутрагічне й героїчне, сповнене яскравих сторінок івідчайдушних подвигів нашихспіввітчизників. Саме такими я з впевненістю можу назвати вас! Сьогодні, із висоти XXI століття, я схиляю голову в пошані перед вами, низько вклоняюся до рідної неньки-землі… Кожна клітиночка мого тіла сповнена подяки до вас! Усе серце й душа дивуються вашій відчайдушності, відданості Батьківщині, вірі у все ж таки краще майбутнє… Те, що сьогодні ми, ваші нащадки, маємо мирне небо над головою, вільну Вітчизну, свою родючу землю, ваша заслуга. Адже саме ви, не шкодуючи власного життя, молодої душі, ішли на вірну смерть. Розуміючи, що вже ніколи не повернетесь додому, до рідної неньки, суворого батька, власними грудьми закривали Батьківщину, тим самим даючи їй можливість зробити ще декілька останніх подихів вільним повітрям, останній раз насолодитися ясним небом, поніжитися в зимових сонячних променях… Саме ви, добровольці Студентського Куреня, самовіддано пішли на захист Вітчизни… Тоді ви були молодими людьми, студентами Університету ім. Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету, гімназистами Київських гімназій… Саме такими молодими та енергійними патріотами ви назавжди закарбувалися в багатовіковій книзі історії України. Цей напис був зроблений вашою кров’ю та потом…
Сьогодні мене багато в чому дивують дії Центральної Ради. Яку ж програму потрібно було скласти, які заходи впроваджувати в життя, щоб повністю реорганізувати армію й послати під кулі незліченних гармат молодих юнаків – цвіт нації? Чи потрібно було створювати народну поліцію? Чи варто було звільняти з лав армії досвідчених солдат, котрі пройшли вже не одне криваве коло війни? Чи доцільно було перетворювати їх із мужніх захисників Вітчизни, людей, які бездоганно зналися у військовій справі , у звичайних хліборобів, відправляти їх на поле заробляти на хліб собі й сім’ї?.. Чому серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного вояцтва безжурно демобілізувалися? Пройшло вже 90 років, але й досі важко збагнути дії Центральної Ради.
Ці юнаки майже не мали ніякої бойової підготовки… Деякі ніколи й не тримали в руках зброї, бачили її тільки на малюнках… Уже в такому юному віці ви не побоялися заплямувати свої руки й душу в чужу, ворожу кров, яка ніколи не змиється із совісті вразливої дитячої психіки… Та недовго жили ви, студенти, із кров’яними плямами на руках … Не здійснилися ваші дитячі мрії, не вдалося й самореалізуватися в тому короткому тілесному житті… Та знайте, ви живі! Ви вічно будете жити в серцях наступних поколінь, бо такий героїзм не забувається.
Цілком зрозумілою була ваша ціль. Адже ви мали на меті допомогти українським частинам утримати Бахмач. Та оте неждане повідомлення в дорозі дещо змінило ваші подальші дії й, я думаю, вибило з логічної послідовності. Саме тому ви зупинилися за Ніжином, на станції Крути. Нині, у сучасній незалежній державі, це місце знаходиться в 120 км від Києва – столиці нашої демократичної країни. Вважаю, перемога під Крутами давала вам мізерні шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії та почекати підтягнення до Києва військових частин із регіонів. Чи не так? Поразка ж відкривала шлях ворогові на столицю. Що зрештою і сталося… Ні, ні, я ні в якому випадку не звинувачую вас, вічно молоді. Ви зробили все, що могли й навіть більше. На жаль, сили були нерівними. За незалежне краще життя українців стояли ви, Студентський Курінь до 300 юнаків, трохи досвідченіші бійці Української Військової Школи (у кількості 250 осіб) та чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, а разом не нараховувалося навіть 600 бійців. Я не можу собі навіть уявити вашого внутрішнього стану, адже ворогом був передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6 000 військових. Останні були людьми досвідченими у військовій справі, саме вони вже провели не одну блискавичну професіональну битву… Як було усвідомлювати неминучу загибель, невідворотну смерть своїх товаришів, які так по-материнськи підтримували вас у складних життєвих ситуаціях? Безумовно, перевага була на боці ворога. Адже ним керував уже досвідчений воїн, стратег, майстер своєї справи – Муравйов. Не можемо ми сказати про нього гарні слова, як про “гідного сина” своєї Батьківщини , адже він був українцем!.. Чи не так? Які повинні бути душа й серце у чоловіка, святим обов’язком якого є захист рідної землі, котрий ішов зі зброєю у руці на власну Батьківщину, різав, убивав її вірних синів, і при цьому не зойкнуло нічого в середині? Мабуть, серце давно стало кам’яним… Саме Муравйов у своїх зверненнях писав про вас, юних солдатів, що воював із справжніми “гайдамаками” та “щирими українцями”. Отож, навіть злісний ворог, чия рука вбивала вас, визнав безмежні патріотичні начала у ваших молодих тілах, що будуть ще довго жевріти на теренах незалежної України – вашої заповітної мрії…
Проти Муравйова керівником вашого Студентського Куреня стояв студент Українського Народного Університету – Омельченко – молоде хлоп’я, яке ще тільки зовсім недавно почало усвідомлювати що таке справжнє життя. І ось доля наділила його гірким сюрпризом – нести відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя однолітків-однодумців-патріотів. Ви, наші герої, були кинуті напризволяще, про що свідчить стан забезпеченості зброєю. Радянські війська були оснащені з ніг до голови, до того ж їх самовіддано підтримувала вогнем артилерія із бронепотягів. А у вас, захисників Крут, лише одна гармата й 35 кулеметів і рушниць…
Звичайно, той фатальний день, 29 січня 1918 року, назавжди увійшов у вашу пам’ять. Спасибі вам за те, що мужньо вели бій цілий день із ранку й до вечора. Вогнем отих мізерних збройних запасів ви змусили захлинутися декілька атак більшовиків. Упевнена, це було зроблено за допомогою надзвичайної внутрішньої сили, що вирвалася на волю для захисту рідної селянської оселі… Саме завдяки тим перлам надії та віри, що жевріли у ваших серцях, ви гідно вистояли до кінця… Що сталося тоді увечері? Адже після закінчення патронів командир правого крила– учнів Військової Школи – дав наказ відступати. Ви переплутали? Чи, може, просто не почули і фактично самовіддано пішли в наступ… Ох, як жаль… Жаль ваші молоді серця, що так і не пізнали справжнього земного кохання, не мали щасливу сім’ю, маленьких діточок, які, мов квіти, сповнюють кожен твій день радістю й надією на краще… Жаль… Через безглуздий неузгоджений маневр більшість вас полягло кістьми за свою землю, Батьківщину, непохитну думку… 35 із вас потрапило до полону, 7 полонених ворог відправив у більшовицький тил. Один із них згодом чудом урятувався… Порадійте за нього, милі патріоти, адже він ніколи не забував про тих хлопців, які мужньо воювали… Уся земля стогнала, плакала, невтомно, безупинно лила свої сльози за юне покоління, за тих, кого убивали тут же, під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками та ножами. Вибачте, що ще раз змушую вас згадувати ті жахливі години смерті… Низький вам уклін за ваш подвиг.
Згадуючи вас, по моєму обличчю невпинно текли сльози, а серце переповнювали найщиріші почуття … Дякую за те, що мужньо заспівали гімн “Ще не вмерла Україна”. Нині це державний гімн нашої країни… І ще, того двадцять восьмого, який босоніж утік до села, убивці спіймали, привели назад і розстріляли. Хату, що дала йому притулок окупанти спалили… Мабуть, ви зустрілися всі там, на небесах, у Бога в Раю… Надіюсь, щасливо живете там у радості й згоді…
Низько вклоняюся, ушановую вас усіх, хто поліг кістьми за мирне небо над головою. Я обіцяю виконати те, що не встигли ви за таке коротке життя. Ми, нинішнє покоління, збережемо сьогоднішню незалежну державу. Будемо сприяти її подальшому утвердженню на міжнародній арені. Обіцяю самореалізуватися й у подальшому житті робити все заради добра й злагоди, спокою й захисту моєї улюбленої неньки-України!
Прочитайте рядки вірша “Пам’яті тридцяти”, які написав Павло Тичина, глибоко пройнявшись вашим подвигом:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять учнів українських,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ…
Ці слова ваші, для вас і про вас! І ще раз дякую за все, що зробили ви для нас.
Завжди пам’ятаюча
вас дівчинка-патріотка.
