Леонід Полтава

ПЕРШОДЖЕРЕЛА ТВОРЧОЇ ДОЛІ ПИСЬМЕННИКА ЛЕОНІДА ПОЛТАВИ

Дана робота була представлена на літературно-мистецький конкурс учнівської молоді „РОДЕ НАШ КРАСНИЙ”.
Леонід Едуардович Пархомович (Єнсен, Полтава) народився 18 серпня 1921 року в селі Вовківці Роменського району Полтавської області (із 1939 року – Сумської). Поет, письменник, дослідник, перекладач, драматург, громадський діяч, Леонід Полтава тривалий час повертався на Україну, а “повернувся” до рідного краю зовсім недавно. У серпні 2006 р. у Пустовійтівській ЗОШ І-ІІІ ступенів відкрито меморіальний музей славетного краянина. Багато зусиль до цього доклали рідні Л. Полтави, громадські організації, працівники Роменського краєзнавчого музею, зокрема, О.В. Іващенко, В.В. Панченко. Та в біографії знаменитого земляка ще чимало темних плям, які поступово проясняються. Життя Л. Полтави минуло за кордоном, помер він 19.04.1990 р. в Нью-Йорку, похований в Банд Бруку, штат Нью-Джерсі. Тривалий час він працював у журналі “визвольний шлях”, де познайомився зі своєю дружиною Галиною Вакер, журнал видавався в Америці), а тепер – в Україні (редактор – Лариса Йолкіна, нині – Степан Олеськів, заст. гол. ред. – Л. Йолкіна). У ньому друкувалися повідомлення про Л. Полтаву, його творчість, зокрема, сенсаційна стаття О.В. Іващенка, краєзнавця з Ромен, про точні факти місця й дати народження поета. Серед дослідників, біографів Л. Полтави, перш за все, варто назвати: Калину Драгомирецьку (із Чікаго); Ігоря Качуровського (науковця); Дмитра Чередниченка; Г.В. Діброву – краєзнавця з Ромен; І. Левадного (передмова до збірника „Профілі”); П. Ротача – дослідника, письменника з Полтави /помер 13 червня 2007 р./ „Розвіяні на чужині” – це одне з перших повідомлень у довіднику П. Ротача про знаменитого земляка, де ще фігурують неточні відомості про місце народження Л.Полтави. І для цього були серйозні підстави. Коріння родоводу довгий час шукали на Полтавщині, бо до 1939 р. Роменський район був Полтавської області, а також на Чернігівщині, де Леонід закінчив Любецьку середню школу. Правда про місце народження віднайдена. І тепер відомо, що родовід Пархомовичів багатодітний. Завдяки однокласникові Л.Полтави, Ф.М. Мусієнку, удалося прояснити багато невідомих біографічних моментів. Таким чином, батьки Леоніда Полтави: мати — Любов Улянівна (Олеянівна по-сільськи) Соляник, українка за походженням, мешкала й померла у Вовківцях у віці 59 років (15 листопада 1956 р., актовий запис № 16) від раку шлунку, батько – Едуард Адамович Пархомович, народився 28 липня 1898 р. в місті Ромні Полтавської губернії (про що є запис у метричній книзі Гросс-Вердерського Римсько-Католицького приходського костелу за 1898 р).
Д. Чередниченко вияснив, що двоюрідна сестра Леоніда (по батькові), Гаїк Елеонора Олександрівна, зберегла документи (копію атестата зрілості про закінчення Любецької середньої школи, виписаного на ім’я Пархомовича Л.Е.; довідку від 28 травня 1949 р., видану учительці Вовківської середньої школи Роменського району Сумської області Пархомович (Соляник) Любові Улянівні; довідку від 31.12.1934 р. лікареві Пархомовичу Едуарду Адамовичу про те, що він дійсно закінчив 16 грудня 1934 року Київський державний медичний інститут; різні клопотання Пархомович Ядвіги Адамівни в колишні інстанції за долю брата Едуарда Адамовича; довідку про смерть Леонідової сестри Пархомович Валентини (померла 14 червня 1945 р., похована у Вовківцях), повідомлення СБУ про долю Едуарда Адамовича (21 вересня його судила трійка, а 24 вересня 1938 р. вирок було виконано (скасовано в 1959 р.). Сестра Валентина навчалася в фельдшерсько-акушерській школі в Ромнах, захворіла на сипний тиф, померла в 22 роки. Заяву про смерть робила Пархомович Ядвіга Адамівна, тітка Леоніда й Валі, яка мешкала по вул. К. Лібкнехта (нині Горького) в м. Ромни. На цій вулиці знаходилася будівля католицького костелу, тут жили поляки, із роду котрих Едуард Адамович. Дід Адам і баба Катерина проживали в м. Ромни, але ще ця тема не досліджена пошуковцями. О.В. Іващенко, повідомляючи про дату народження Леоніда Полтави, оперує даними, офіційно установленими відповідними розпорядженнями в довідках міського та районного РАГС. (Посилання на архіви РАГС суворо заборонені Міністерством юстиції. Співробітники музею не мають права знімати копії з документів РАГС і побачити їх на власні очі). Ім’я Леоніда Пархомовича зафіксоване в міському РАГС серед народжених у 1921 році, актовий запис № 420. (Перша дитина в сім’ї народилася в с. Вовківці Роменського повіту 18 серпня 1921 р. Батько – Пархомович Едуард, 1998 р.н., поляк. Заяву про народження подали батько та дід (Адам Феліксович Пархомович, що мешкав в Ромні). Запитання пошуковцям: Чому батько зробив запис в місті, а не в селі? (Можливо, за допомогою старих відомостей про дату народження, 24 серпня, Леонід Полтава вводив в оману КГБ?) Що відомо про переїзд сім’ї до Любеча Чернігівської області? Як навчався там Леонід? Де працював, закінчивши Ніжинський педінститут 1940 року? (Відомо, що до війни перебував якийсь час у м. Люстдорфі (тепер Чорноморка) біля Одеси. Це дало змогу краще опанувати німецьку мову (там жили німці-колоністи, зліквідовані або виселені після війни. Про це пише Іван Левадний у „Леонід Полтава – майстер різноманітних жанрів” (с. 26). Можливо, цю інформацію Левадний почув із уст самого Л. Полтави? Отже, можливо, що 1940-1941 рр. Леонід працюав саме там?) Ілько Борщак працював у Парижі в архівах, вивчаючи історію епохи І. Мазепи. Леонід Полтава посвятив йому вірш „Зустріч”. (А чи с спогади про Л. Полтаву І. Борщака?) Учителем Леоніда був Євген Маланюк (20.01(02.02) 1887 – 13.02.1968 рр.) – поет, критик, літературознавець, приятель Леоніда, разом слухали Бетховена. (Чи пише Є. Маланюк про Л.Полтаву у своїх спогадах?) Багато зусиль для повернення гордого імені патріота Л. Полтави на рідну землю доклав Віктор Рог — голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
Ці та інші факти стверджують, що непересічна особистість Леоніда Полтави хвилювала і хвилює дослідників, пошуковців, любителів української словесності.
Автору даної статті вдалося завдяки спогадам однокласника Л.Полтави по Вовківській середній школі, Мусієнка Федора Макаровича, виявити чимало цікавих фактів. Завдяки пошукам і розвідці вдалося з’ясувати, що в селі Вовківці проживає однокласник Леоніда Полтави Федір Макарович Мусієнко (біографічний нарис додається). Він допоміг уточнити долі членів сім’ї Соляників, тобто матері Леоніда Едуардовича, та друзів, оточення майбутнього поета. За словами Федора Макаровича, школа у Вовківнях була великою. До неї ходили діти із навколишніх сіл та хуторів. Леонід почав ходити до школи з 2 класу, у якому було 60 дітей, тому поділили на А і Б. До цього отримував освіту вдома, оскільки мати була вчителькою, а потім і класним керівником 2-А класу. Леонід мав добрих друзів: Василя Лащенка, Миколу Стенька, Йосипа Дудку (талановитого поета, потім учителя Вовківської школи, який розпочинав працювати ще з Л.У. Пархомовичем). Йосип був старший Леоніда. Він жив за річкою на хуторі Широкий Яр. Щоб дістатися до школи, доводилося перебиратися через річку на човні, а Йосип Михайлович був вправним рибалкою. Поет і дослідник Д. Чередниченко разом із донькою Й.М. Дудки, Н.Й. Карпенко, провели велику пошукову роботу, розмовляли із старожилами села, які пригадали чимало цінної інформації про сім’ю та дитинство Л. Полтави у Вовківцях. Ф.М. Мусієнко, аби не повторюватися, хотів розповісти мені щось нове, не назване вище. Він пригадав учнівський склад 2-А класу, у якому навчався з Леонідом. Ось ці однокласники, з-поміж яких жива, мабуть, лише Тенюта Марія Сергіївна (бувша вчителька початкових класів Пустовійтівської школи), яка проживає зараз у Ромні в дочки Тамари. 1. Горбик (Тенюта) Марія Сергіївна. 2. Гринько Григорій. 3. Ємець Іван Олександрович. 4. Жмурко (Тахтай) Марія Григорівна. 5. Калита Тетяна. 6. Каплун Зінько. 7. Лавиненко Родион. 8. Мусієнко Федір Макарович. 9. Олешко Василь Федосійович. 10. Панченко Йосип. 11. Пархомович Леонід Едуардович. 12. Петраш Олексій. 13. Рогаль Федір Миколайович. 14. Спинка Федот Олександрович. 15. Холоша Микола. 16. Чорнобук Василь. 17. Юхта Михайло. 18. Рогаль Василь Потапович. 19. Литвиненко Іван Романович.
У старших класах Леоніда навчали нові вчителі. Завдяки Федору Макаровичу вдалося прояснити останнє місце проживання Любові Олеянівни та ЇЇ учительське оточення. Вона працювала разом із Миколою Васильовичем Христовим та Сергієм Федотовичем Щербиною. Христовий М.В. був учителем української мови і літератури. Волосся темне, кучеряве. Одружився з дівчиною, яка була в школі піонервожатою. У 1939 р. разом із дружиною виїхали до Києва. Подальша його доля невідома.
С.Ф. Щербина викладав у школі математику. Народився в 1915 р. Був дуже талановитим математиком і вимогливим учителем. Похований на новому кладовищі.
Удалося прояснити долі друзів Леоніда — Василя Лащенка та Миколи Стеньки.
Василь виїхав у Німеччину під час голодомору. Там був повішений.
Микола після війни кудись виїхав. Був прокурором. Відомо, що там і помер.
Ф.М. Мусієнко розповів про родовід Пархомовича Едуарда Адамовича. Дід Адам та баба Катерина жили в польському поселенні, де був костьол.
Соляник Олеян та баба Олена (дід та баба Леоніда Едуардовича) мали семеро дітей (див. схему родоводу).
Любов Олеянівна вийшла заміж за Едуарда Адамовича Пархомовича, мали двох дітей: Леоніда та Валентину. Садиба, де вони жили, збереглася. У них був перший у Вовківцях цегляний колодязь (знімок додається), невеликий садок, де й зараз ростуть яблуні, груші, вишні, сливи.
Соляник Марія Олеянівна вийшла заміж, змінивши прізвище на Андрущенко. Будинок, де вона жила, зберігся. Зараз там мешкає Ємець Поліна Микитівна.
Соляник Софія Олеянівна жила в будинку, де зараз мешкає Татенко Оксана. Софія померла й похована у Вовківцях.
Соляник Анна Олеянівна жила з чоловіком, після смерті якого доживала в Любові Улянівни.
Соляник Надія Олеянівна та Ганна Олеянівна виїхали в Росію.
Соляник Павло Олеянович жив у батьківській хаті, де й помер.
В Україні Леонід Полтава жив до 21-річного віку, а 48 років — за її межами. Тут він залишив рідних, близьких, друзів, які не забули про нього, пам’ятали й вірили, що Леонід Пархомович буде відомим письменником. Він став виразником їх думок і сподівань.
Хай дороги будуть, не стежинки,
Хай мільйони – на єдину путь!
Україно, справиш ти обжинки,
Ті, що їх Державою назвуть.
(Л. Полтава)

Учні 9 класу написали реферати-дослідження про життя і творчість поета. А ще у Пустовійтівській школі підготовлений
інформаційний буклет про меморіальний музей Л.Полтави для розміщення на сайті Інтернету (буклет додається).
Але в біографії, творчій долі земляка є ще багато темних плям, які вимагають вивчення, доопрацювання. Сподіваюся, що мої розвідки послугують дослідникам додатковим матеріалом для поповнення уже відомого про українського письменника-патріота Леоніда Полтаву.

****************************

Штрихи біографії
Мусієнко Федір Макарович народився 13 лютого 1920 року в селі Вовківці Роменського повіту Полтавської губернії. Із 1927 року почав ходити до Вовківської школи, де навчався до 1933 року. У голодомор 33-го влаштувався на роботу в
колгосп „Новий побут”, де став пасти свиней. Щоб не померти з голоду, доводилося їсти картоплю, яку варили свиням. У 1934 році був посильним у Вовківській конторі. У 1937 році почав ходити до колгоспу, де виконував різні роботи: орав, волочив кіньми, сіяв, косив сіно. У 1937 році колгосп перейменували, замінивши стару назву „Новий
побут” на нову – імені Ворошилова. У колгоспі Федір Макарович працював до 1940 року.
6 жовтня 1940 року Федора Макаровича призвали до прикордонних військ Червоної Армії. Там він прослужив до 1947 року. За відмінне несіння служби був нагороджений Почесною грамотою. Також отримав Почесну грамоту як
кращий комсомольський робітник прикордонних військ НКВД Вірменського округу.
Після демобілізації знову працював у колгоспі, виконуючи різну роботу. Потім був фінагентом по збору податків при Вовківській сільській раді. Одружився на Ніженець Галині Василівні, також жительці Вовківців.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *