На фото зображений мій дід – Ластовенко Василь Євдокимович. Народився Василь Євдокимович 1924 року у селі Салогубівка Роменського району Сумської області, звідки родом і відомий розвідник, Герой Радянського Союзу, К.С. Гнідаш. На початок війни мав освіту 6 класів. Після звільнення міста Ромни та району від німецької окупації у вересні 1943 р., був призваний до армії. З вересня по жовтень 1943 р. проходив підготовку у 215-му запасному стрілецькому полку.
З жовтня 1943 р. по жовтень 1944 р. воював безпосередньо на фронті, будучи сапером 46-го окремого батальйону 55-ї стрілецької дивізії, яка на той час, після Курської битви, ввійшла до складу 61-ї Армії.
Василь Євдокимович брав участь у звільненні від фашистів Лівобережної України, Білорусії, Латвії.
Зокрема, за звільнення міста Мозир в Білорусії, 55-та СД отримала почесну назву «Мозирська» і була нагороджена Орденом Червоного Прапору.
За проявлену особисту мужність та відвагу, Ластовенко Василь Євдокимович у 1944 р. був нагороджений медаллю «За відвагу», також Орденом Вітчизняної війни II ступеню та іншими нагородами.
В листопаді 1944 року, 55-та СД була переформована в 1-шу Мозирську Червонопрапорну дивізію морської піхоти, і Василь Євдокимович продовжує там свою службу мінером у 5-му окремому саперному батальйоні до березня 1947 року.
Повернувшись додому у квітні 1947 року, одразу, в той же місяць одружується з гарною дівчиною Вірою з сусіднього села. З Вірою Дмитрівною вони прожили душа в душу все своє життя.
Працював дід Вася, як ми, малеча, його називали, спочатку на будівництві доріг, а у 1953 році з відзнакою закінчив Конотопське відділення по підготовці трактористів тракторів ДТ-54, і аж до виходу на пенсію присвятив себе хліборобській праці. Навіть вийшовши на пенсію, не залишався осторонь життя села, брав участь у різних заходах, підтримував зв’язок зі своїми бойовими побратимами. Особисті речі фронтовика тривалий час експонувалися у Роменському краєзнавчому музеї .
Помер Ластовенко Василь Євдокимович у 2004 році і похований поряд зі своєю дружиною в селі Ненадіївка Роменського району, де пройшла більша частина їхнього життя.
Для мене, дід Вася назавжди залишиться доброю, трішки по військовому суворою і працелюбною людиною та прикладом для наслідування.
Ярослав Демич, 08 травня 2020 р.