Олександр (1922 р.н.), Олексій (1920 р.н.), Володимир (1925 р.н.) – БУГРИМИ

Балада про братів

ФОТОТВІРИМ

На світлині зліва направо: Олександр (1922 р.н.), Олексій (1920 р.н.), Володимир (1925 р.н.) – БУГРИМИ, рідні брати, с. Хмелів Роменського району на Сумщині.

Коли приїду я в Хмелів
із Києва чи із мандр`ів:
мужні портрети бачу,
дивлюсь на них і плачу,
у думках собі значу ?…

… То був козацький рід у них,
здавен на землях хмелівських:
прапрадід – знаний сотник,
а прадід – вже полковник,
а дід також був сотник.

В Уляни й Петра Бугримів
було вже трієчко синів:
Альоша – це найстарший,
А Саша – середульший,
Володя був найменший.

Удень дідусь щось майстрував,
батько у клуні теж кував.
Хлопці траву косили,
охапцями носили,
що було у них сили.

А Матінка – як управдім,
тримала лад і спокій в нім:
їсти завжди варила,
усе на світі мила,
воду сама носила.

У страшний той Голодомор
ледве не взяв усіх їх мор.
Та їли – конюшину,
акацію й малину,
щоби не сталось згину.

Так їхній рід весь виживав,
трохи пшениці приховав.
Вночі – тісто місили,
сире його і їли,
що животи боліли.

«Війна страшна!» – тут пронеслось.
Літнім – пізнати довелось.
Почули батько й мати,
на хлопців – поглядати,
біди – не минувати?

Не журися батько й мати,
чому буть – не минувати?:
так у селі казали,
про що тут усі знали
і завше пам’ятали.

Уже студентом старший був,
увесь потік його загув
без всяких тут паперів,
на курси офіцерів
у батальйон саперів.

Сміле сказало: «Ти – здоров!»
У льотчики Сашко пройшов.
Трохи у школі вчився,
у небі вже хрестився,
живим він залишився.

 Трикутник у село прийшов,
що капітан Бугрим «Ушёл…» –
на річці, на понтоні,
в піхотнім батальйоні,
в десантнім у загоні.

Він командира замінив,
атаки ворога – відбив.
У 20-ть – уже сивий,
бійців усіх окр`илив!
та снайпер в нього вцілив.

Володю вересень призвав,
Дніпро у жовтні – форсував.
Отримав там – раніння
і Дивом… воскресіння
та «Славу» – за служіння.

Він у госпіталь потрапив,
у якому ногу втратив.
Залишився він– каліка
у молодії свої л`іта.
Так – і прострибав довіку.

… У хаті на стіні – портрет
а я дивлюся крізь багет
оцей настарший – дядько;
і середульший – дядько,
 найменший-то – мій батько.

Як погляну в їхні лиця,
стає сумно у світлиці.
Одного – пригадую,
Батька, звісно, знаю я,
старшого не бачив я.

З них кожен мужньо воював,</em
бо свою землю захищав!
Життя – не шкодували,
народ свій рятували
завжди перемагали!!!… 

Валентин В.БУГРИМ. Світлини із родинного архіву автора
8-9 травня 2020 р. Київ-Хмелів-Київ

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *