Роки революції 1917-1921 років в Україні були наповнені великою кількістю різноманітних подій. Наше місто теж перебувало під впливом тих бурхливих часів. Двовладдя Тимчасового уряду та Центральної Ради в березні – листопаді 1917, влада УНР (листопад 1917 – січень 1918), перший прихід більшовиків (січень – березень 1918), влада Гетьманату (квітень – грудень 1918), влада Директорії (грудень 1918 – січень 1919), другий прихід більшовиків (січень – серпень 1919) , денікінська окупація (серпень –листопад 1919), відновлення більшовицької влади з листопада 1919 року – ось такою була калейдоскопічна зміна влади в Ромнах у цей період.
І все ж це був час, коли культурне життя міста не зупинилося, а продовжувало розвиватися й мало неабиякі успіхи.
Аналіз тогочасних періодичних видань, різноманітних публікацій та монографій дає нам змогу сформувати картину досягнень у цій галузі в період з 1917 по 1921 роки. Особливо цінними є свідчення тогочасних газет, котрі виходили в місті. Це такі видання, як «Народне слово», «Вісник Роменського військово-революційного комітету» (саме з нього починається історія нашої місцевої газети «Вісті Роменщини», яка нещодавно відзначила своє сторіччя), «Известия исполнительного комитета Роменского совета рабочих и селянских депутатов», «Голос селянина» та ін.
З публікацій газети «Народне слово» відомо, що в травні 1918 року в місті були такі навчальні заклади: жіноча та чоловіча єврейські гімназії, реальне училище, училище ім.Т.Г.Шевченка, дві вечірніх школи. До речі, єврейська жіноча гімназія була першою в Росії гімназією, заснованою на кошти трудящих. У січні 1920 року газета «Известия» повідомляє про існування таких навчальних закладів: жіноча гімназія, єврейська чоловіча гімназія, гімназія Лісник, перша та друга початкові школи, комерційне училище, гімназія для дорослих, гімназія Жилової, залізничне училище.
Працював у місті з 1919 року Робітничо-селянський університет, у якому читалися лекції з політекономії, державного господарства, історії Великої Французької революції. Лекції читалися в приміщенні реального училища, керівником університету був Д.А.Кричевський.
1917 року в жіночій гімназії працював видатний український педагог Григорій Григорович Ващенко, який у своєму виступі на Другому Всеукраїнському вчительському з’їзді в серпні 1917 року першим порушив питання про заснування української Академії педагогічних наук.
У травні 1919 року було засновано Товариство захисту пам’яток старовини та мистецтва, яке ставило за мету дослідження, облік та збереження художньо-історичних цінностей міста й повіту. 17 березня рішенням Роменського повітового відділу народної освіти був створений Роменський народний музей мистецтва, науки й промисловості (пізніше Роменський окружний музей). 28 листопада 1920 року відбулося відкриття експозиції, що на той час розміщувалася в будинку Панєвіна. Засновниками музею були кращі представники творчої інтелігенції міста. Серед них Михайло Максимович Семенчик – краєзнавець, художник, перший директор музею. Біля витоків місцевої музейної справи стояли такі видатні постаті в українській культурі як мистецтвознавець, археолог Микола Омелянович Макаренко та скульптор, кінорежисер і драматург Іван Петрович Кавалерідзе.
У ці роки розвивалося й музичне мистецтво. У травні 1918 року відбулося відкриття міського саду, у якому взяли участь місцеві музичні товариства та члени Київського союзу оркестрантів. У саду постійно грав симфонічний оркестр під керівництвом М.Г. Свєта та Г.І.Сухаренка. У квітні 1919 року було відкрито музично-драматичну школу. Її викладачами були Ф.О.Євсієвський, М.Г.Свєт, П.О.Гнідич, І.Л.Рабінович та інші. Згадуваний у цьому списку Павло Олександрович Гнідич – видатний український фольклорист, етнограф, історик української літератури. Був викладачем російської словесності Роменського реального училища, один з ініціаторів створення Товариства захисту пам’яток старовини та мистецтва. Загинув у серпні 1919 року під Бахмачем. У 1920 році була заснована хорова капела, з якої розпочалася історія Роменського народного хору. Звучали в цей час пісні кобзарів Івана Запорожченка, Мусія Олексієнка. На роменській сцені відбувся дебют майбутньої народної артистки УРСР Ірини Іванівни Воликівської.
У цей період у місті з’являється кінематограф. У міському саду було відкрито перший кінотеатр, який називався біоскоп. Ось назви деяких фільмів, котрі там демонструвалися (наводяться в оригіналі): «Яд проклятый», «Жизнь бесприютная, жизнь одинокая», «Дни траура и скорби в Москве» «Принцесса грез…».
У цей період Ромни стали своєрідним культурним центром регіону. Про це свідчить і бурхливе тогочасне театральне життя. Значне дослідження цього питання зробила львівський театрознавець Оксана Палій. Ще з 1882 року в Ромнах діяв любительський театр. Саме на його сцені відбувся дебют корифея української сцени Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської. Можливо, саме вона запросила до нашого міста навесні 1918 року своїх колег, київських акторів з трупи М.Садовського. Про це йшлося в публікації Микити Міщенка в газеті «Народне слово»: «Запрохало Роменське товариство «Просвіта» на весь літній сезон трупу Миколи Садовського, артистів та артисток. Згодились і вже приїхали до Ромен: С.Стадник, Л.Ковалевська і Ніжинська, а з артистів – О.Корольчук, І.Овдієнко, І.Ковалевський. А оце в суботу 25 мая відкрили театр історично укоханою на Україні поставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського. Сю дивну перлу на Україні знає старе і мале, отже скільки і де б вона не ставилася, стіни тріщать здавна, особливо, коли ще грають порядні артисти. Нам, роменчанам, пощастило побачити «Наталку Полтавку» у поставі шанованого на Україні артиста театру Миколи Садовського, Олександра Івановича Корольчука. Довго до Ромен потикалися і годували публіку гопаком і горілкою всякі русько-малоруські трупи, і здавалося, що цьому не буде кінця і краю. Та сей рік доля усміхнулась, і ми маєм щастя вітать у себе справжніх артистів. Вражіння від вистави якнайкращі. Нарешті роменчани зможуть побачити свій народ не осміяним, не сліпцем, не п’яницею-невдахою, а надзвичайним митцем, що творить красу, особливе мистецтво і стане рівним серед других народів світу».
З анонсів та повідомлень у місцевій пресі видно, що глядачі побачили, в основному, вистави українського репертуару. Це згадувана «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю…», «Безталанна» та інші. Як відзначав П.Мусієнко, київські актори презентували передовсім ті вистави, у яких могли виступати у своїх «коронних ролях». Ці вистави на високому мистецькому рівні здобули собі колосальне визнання серед роменців, про що свідчить також один красномовний вислів Ясіка Гершковського в роменському часописі «Народне слово»: «…В Ромні зараз ходить дві пошесті: перша – це тиф, а друга – це київські актори» Завершивши сезон, артисти повернулися до Києва.
Зі встановленням радянської влади наприкінці січня 1919 року театр у місті не припинив свого існування, адже був популярний серед населення, тож влада, очевидно, не хотіла втрачати такий інструмент впливу на маси, тому не взялася за ліквідацію «націоналістичного» товариства «Просвіта». Проте зміна «політичної погоди» спочатку відбилася лише в назві самого театрального колективу: «Українська радянська трупа при «Просвіті». А з червня 1920 року вже вказували безпосередньо перед назвою трупи інституцію від більшовицької влади, яка опікувалася мистецькими установами в той час (як, зокрема, і в Ромні), – «Відділ народної освіти», а тоді вже назву самого театру. Як довідуємося з афіш (зберігаються у відділі фондів Державного історико-культурного заповідника «Посулля» в м. Ромнах), Іван Кавалерідзе здійснив у Роменському професійному театрі постановки таких спектаклів: «Останній сніп» Л.Старицької-Черняхівської (прем’єра відбулася 20 червня 1919 р.), «Розумний і дурень» І.Тобілевича (прем’єра – 18 липня1919 р.), «Лісова пісня» Лесі Українки (прем’єра – 4 серпня1919 р.). А дебютував І.Кавалерідзе як режисер виставою «На перші гулі» С.Васильченка 6 листопада 1918 року, для якої створив і декорації.
О. Корольчук ще з тринадцятьма артистами знову повернувся до Ромен у липні 1920 року. Разом з ним до міста прибули такі артисти: Єлизавета Хуторна, Северин Паньківський, Марія Малиш-Федорець, Іван Овдієнко, Михайло Тінський, Лідія Іскра-Єзерська. До цього колективу приєдналась і знаменита Ганна Затиркевич-Карпинська, яка на цей час мешкала у своєму родинному маєтку в селі Блотниця. У сезоні 1920/1921 рр. О.Корольчук здійснив на роменській сцені такі постановки: «Тартюф» Ж-Б. Мольєра, «Розбійники» Ф.Шіллера, «Мірандоліна» К.Гольдоні, «Ревізор» М.Гоголя, «Украдене щастя» і «Похорон» І.Франка, «У пущі» Лесі Українки. Іван Кавалерідзе в цей же період ставить як режисер вистави в Роменському залізничному театрі, на сцені якого грав Степан Шкурат, що пізніше зніметься в таких фільмах, як: «Земля», «Чапаєв», «Вій» та інших. У цей же період розпочав свою професійну акторську діяльність Василь Яременко, уродженець с. Рогинці, майбутній народний артист СРСР.
У 1921 році померла Ганна Затиркевич-Карпинська. О.Корольчук повертається до Києва, а невдовзі виїздить до Харкова І.Кавалерідзе. Театральне життя міста стає менш насиченим.
Володимир Таран, учитель,
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10