Краю мій, ти рідна Україно,
Краю мій – ти славна сторона.
Я живу тобою – ти єдиний,
Ти для мене скрипка чарівна.
Скільки в нас з тобою пережито!..
Ти для мене – в щасті і в журбі ,
Щоб цвіли ромашки і родило жито,
І росли волошки голубі.
Краю мій, заквітчаний садами,
Вигляда калина з-за вікна.
Йду до тебе рідними стежками,
Ти – моя надія і моя весна.
Краю мій, над річкою Сулою
Грають верболози край води.
Хочу жити, бути із тобою,
Щоб ніколи не було біди.
Краю мій! Ти – гордість України.
Я не зможу перейти межу,
Не поїду в іншу я країну,
Я для тебе вірність збережу.
КОБЗАР – СВЯТИЙ
Кобзар святий і його воля,
Він не загубиться в книжках.
Та, мабуть, в нього така доля,
Він буде жити у віках.
І він для мене, як молитва,
Ця книжка рідна і свята.
То ріже серце, немов бритва,
У ній є пекло, доброта.
Він тішить душу й розриває,
У світі він один такий.
Кобзар святий, дитина знає,
Він такий щирий, гомінкий.
І для Шевченка – є ця книга,
Молитва вічна і свята.
У ній є біль, і є тривога,
У ній є вічність, простота.
Читайте книгу, поважайте,
Любіть Шевченка й «Кобзаря»!
Завжди в руках її тримайте,
Допоки світить вам зоря!