Ромен…Ромен…У цьому слові
Бринить історія сама:
Шевченку рідне і Франкові
Було це місто недарма.
А нині радість Батьківщини –
Над містом ще одна зоря:
Ромни – це дім Павла Ключини,
Співця, поета-байкаря.
Ось тут ходив він у задумі,
До нього явір говорив.
Ось тут, у гомоні і шумі
Він жив, сміявся і творив.
Я пам’ятаю як сьогодні
Його ясне, живе чоло.
Беріг він помисли народні,
І серце правдою жило.
Коли іду я рідним містом,
Знайому вулицю знайду,
Щоб із поетом – гумористом
Погомоніти у саду.
Послухать пісню солов’їну
І гостре слово до ладу.
Ніколи я той сад не кину,
Нікуди з нього не піду.
Бо сад отой – моя Сумщина,
Як квітка ніжна, запашна,
А в ній Роменщина – Ключини
Кохана, рідна сторона
Григорій