Тече рівномірно хвилинками час,
Щасливий комусь чи не дуже.
Життя так проходить у нас чи повз нас,
Кому як судилось, мій друже.
В одного достаток і спокій – це в лад,
Фортуна сприяє у всьому.
А в того, дивися, усе невпопад,
Бо доля вже інша у нього.
Хвилинки біжать. Їм, напевно, байдуже
Чи встиг, чи відстав ти он там.
Повільно комусь, чи то швидко вже дуже,
Все рівно жебрак ти чи пан.
Бувають хвилинки і довгі й тяжкі.
Плетуться, повзуть, як зануди.
А швидше проходять приємні таки,
І втримать не вміють їх люди.
В дитинстві час наче на місці стоїть,
Бо хочеться вирости швидко,
А в юності просто нестримно летить,
Хоч руху хвилинок не видко.
У вічнім безмежжі обмежений час,
Що кожному доля вділила,
Рахує хвилинками кожному з нас
Все швидше, коли ми старієм.
А ми вже рвемося вперед, спішимо,
Встигати усюди не вмієм,
Частенько, пробачте, людей смішимо,
Від стресів жорстоких хворієм.
Постійна потреба комусь довести,
Що кращий за когось, спритніший.
Велить нам скоріше на фініш прийти.
Уяви міраж то. Не більше.
Отак і живемо у просторі часу,
На краще постійно чекаєм,
Розмінюєм фонд дорогого запасу
І вартість того забуваєм.
Падіння і злети байдужі часу:
Він просто все міряє, лічить.
Тож кожній людині свою полосу
Лиш добрим засіяти личить.