В народу мого працьовитії руки,
а доля, повірте, сумна.
Пишайтеся, діти, пишайтеся, внуки,
бо, зрештою, наша вона.
Не зможе ніякий народ козарлюгів,
як в нашому краї, зростить.
Пилява і Корсунь, Батурин і Глухів…
А ми ж того дерева – віть.
Постане з відваги і правди насіння
звитяжців – не зрадників рать,
бо в нашої слави міцнеє коріння –
нікому її не зламать!
Ще будуть роки миготіть у таночку
і мрітимуть житом поля.
Ще вдягне біленьку, святкову сорочку
моя українська земля!
Учітесь любити і бійтесь байдужих!
Хай пісня ланів і садків
злітає на крилах, квітчастих і дужих,
крилатих моїх рушників!
Із хлібом і сіллю нове покоління
стрічає калина щораз.
Посієм же вдячність на гарне цвітіння,
на долю щасливу для нас.