Польсько-українська колонізація Верхнього Посулля в першій половині XVII століття мала значний вплив на подальше заселення регіону. Одним з важливих аспектів успішного освоєння цих територій було будівництво нових укріплених поселень, які відігравали роль військово-адміністративних центрів. Одним з таких центрів в Посуллі були Ромни, засновані на початку XVII століття. Роменська колонізація стала поштовхом для заселення території, що згодом отримала назву Слобожанщина. Навколо Ромен стали виникати слободи, села, замки і містечка. Одним з таких містечок був Недригайлів, побудований на спірних землях між Річчю Посполитою і Московським царством.
Початок будівництва укріплень поблизу на Верхній Сулі пов’язаний з племенами скіфів. Ними було зведене невелике, як на той час, укріплення, що займало мис правого берега р. Сула. Городище мало систему земляних укріплень, які складалися з напільного валу та рову, ровів та ескарпів, прокладених по схилам мису. Згодом старі укріплення вподобали сіверяни. На стрілці мису було засноване невелике укріплення. При його будівництві використано старі вали та рови доби раннього заліза, що перетинали стрілку мису та природні перешкоди – круті схили ярів. Життя на городищі тривало недовго. Про це свідчить незначна кількість керамічного матеріалу на городищі та за межами укріплень. Ймовірно, воно було покинуте наприкінці X століття, коли частина сіверянських племен опинилася під владою київських князів.
Поява міських поселень у Верхньому Посуллі відбувається в епоху Київської Русі. На правому березі р. Сула з кінця XI – початку XII століття існувало літописне місто Попаш. Воно кілька разів згадується в давньоруських літописах у зв’язку з міжусобною війною 1146-1147 рр. Археологічні дослідження, здійснені Ю.Ю. Моргуновим на городищі, зафіксували шар пожежі, ймовірно, пов’язаний з літописними подіями 1147 р. В середині XIII століття літописний Попаш розділив долю більшості міст Посулля. Він був знищений військами хана Батия. Хоча, можливо, життя на городищі тривало ще кілька років, про що свідчать деякі предмети, знайдені під час розкопок. їх хронологія виходить за рамки середини XIII століття (Моргунов, 1996: 36 – 37). Однак предметів золотоординського часу на городищі і поселенні знайдено не було. Таким чином, у другій половині ХІП століття життя на городищі остаточно припиняється.
У XIV столітті регіон Верхнього Посулля входив до складу Великого Князівства Литовського, а окремі території були подаровані київським боярам. У XV – XVI століттях Верхнє Посулля лишається незаселеною територією з відсутністю постійних населених пунктів. Тут вели сезонні роботи ватаги промисловиків і мисливців. На початку XVII століття на місці дитинця літописного міста Ромен був заснований Роменський острог. З цього моменту починається активне освоєння регіону. Скориставшись сприятливою політичною ситуацією, українські та польські магнати починають колонізувати прикордонні території. По містах польської України активно агітують козаків і посполитих переселятися на нові землі. Географія переселенців досить різноманітна – Запоріжжя, Середнє Подніпров’я, Задніпрянщина, Південна Білорусь. Активно колонізацією краю займалися князі Острозькі, Вишневецькі, А. Казановський, С. Корецький.
Саме Самуїл Корецький був ініціатором осадження Роменського городища і заснування кількох слобід навколо новозбудованого острогу. 1622 р. після смерті С. Корецького в турецькому полоні Роменським урядником стає Кшиштоф Сіножацький. З його ім’ям пов’язане заснування більшості слобід і замків на території Середнього Посулля.
Вигідне розташування Роменського острогу швидко зробило його одним з центрів Верхнього Посулля. Сюди стікалися численні ватаги авантюристів, тут працювали селітроварні і дігтярні майстерні, промишляли бортники та мисливці. їх приваблювала можливість освоєння природних ресурсів і територій ще не зайнятих польською шляхтою і вільні від податків.
Навпаки, путивльські воєводи були стурбовані присутністю литовських людей на кордонах Московської держави. Путивльські бояри і посадські люди володіли територіями, які тепер активно освоювали роменці. Боярин Семен Черепов заснував село Черепівка всього в 45 км на північ від Ромен. Таке сусідство не могло відбуватися мирно.
У 20 – 30-ті рр. XVII століття відбувалися часті зіткнення між загонами путивльських ратних людей з українськими колоністами. У період Смоленської війни це протистояння переросло в повноцінний військовий конфлікт. Були взяті Ромни, спалений Великий і Малий остроги, розорені десятки слобод. Польсько- козацькі загони кілька разів брали в облоіу Путивль, але взяти його не змогли.
Після укладення Поляновського миру обидві сторони усвідомили необхідність будівництва укріплених замків на кордоні. На початку 30-х рр. XVII століття з боку Речі Посполитої зводяться укріплення на давньоруських городищах біля сіл Ведмеже, Кошари (урочище Стінка), будується Конотопський і Батуринський замки. Московська сторона також будує Піщаний і Возоцкий острога. Однак ці невеликі укріплення були сторожовими пунктами з невеликим гарнізоном і не могли перешкоджати колонізації краю.
Для ефективного захисту кордону необхідні були фортеці з постійним гарнізоном і населенням, готовим їх захищати. У першій половині XVII століття для заснування нових укріплених пунктів обиралися старі давньоруські городища. їх вали та рови використовувалися для зведення нових оборонних споруд. Часто це була острожна стіна, поставлена в один ряд. Іноді дерев’яні укріплення посилювалися земляними виступами-ронделями. Ці елементи є свідченням того, що в першій половині XVII століття починається поступова зміна принципів будівництва прикордонних фортець.
Поширення ручної вогнепальної зброї та малокаліберної артилерії змінило конфігурацію фортець. Абриси укріплень набувають правильних геометричних форм, з’являються кутові виступи. Вони мали напівкруглу або витягнутої форми. Прикордонні замки мали свою специфіку планування. їх будівництвом займалися не військові інженери, а дрібна шляхта і козацька старшина, що знаходилися на службі у князів Речі Посполитої. Тому кожен замок, заснований на старому городищі, має свої неповторні фортифікаційні особливості.
Земляні укріплення пристосовувалися до потреб оборони, поглиблювалися старі рови, насипалися нові вали з бічними виступами Після Смоленської війни К. Сіножацький організовує акцію по осадженню двох городищ Верхнього Посулля – Недригайлівського і Деканського. Вони розташовані на схід і північний схід від Ромен на спірній прикордонній території. Недригайлівське городище – залишки дитинця літописного міста Попаш, Площа городища дозвляла розташувати кілька десятків дворів, а укріплення на стрілці мису підходило на роль внутрішнього замку. На вимогу межового комісара воєводи Адама Киселя люди роменського урядника змушені були піти з городища. Деханське городище кілька разів по черзі займали загони роменчан
У документі назва замку звучить як Новий острог на противагу старому Недригайлівському городищу. Після передачі міста московської стороні змінюється назва населеного пункту. З цього моменту стара назва Дригайлів змінюється на Недригайлів. Фактична передача Недригайлова московської стороні відбулася взимку 1647 р. За наполяганням князя І. Вишневецького все населення міста і навколишніх слобід було переведено в Ромни навесні 1648 р.
1647 р. було складено докладний опис міста Недригайлова, виконаний межовими судцями з московської та польської сторін. За описом місто складався з двох частин – міста і острогу. Місто було оточене валом, по вершині якого поставлена дубова острожна стіна. До міста вели двоє воріт — великі з напільного боку і малі, що виходили до Сули. По кутах фортеці були розташовані башти п’ятикутної форми. Надбрамна башта мала другий ярус – зверху була чотирикутна хата з плоским дахом і бойовою огорожею. Кутові башти були винесені за лінію стін і до них вели острожні рукавці. Стіна, що проходила вздовж берега річки Сула була додатково посилена двома хатами. Навколо міських укріплень був викопаний рів глибиною від півтора до трьох сажнів.
Острог був укріплений земляним валом і ровом. Він мав недобудовані або пошкоджені укріплення. Дерев’яна острожна стіна зафіксована тільки на одному з фрагментів валу. У валу були залишені місця, де повинні були знаходитися башти. Ворота в острозі були тільки одні і без башти. У місті було 302 порожніх дворів і 149 дворових місць. Дерев’яна церква в честь Василя Кесарійського була порожня – вівтар вивезений, дзвони зняті.
1649 р. недригайлівський воєвода Дмитро Кусаков писав у Розрядний приказ про те, що до млина, що знаходиться поблизу міста часто приїздять молоти муку козаки з-за кордону. їх ватаги інколи перевищували чисельність недригайлівського гарнізону, що викликало занепокоєння воєводи. До того ж до прикордонної фортеці козацькі полковники та сотники часто надсилали офіційні листи написані українською мовою. Але путивльський воєвода
Н. Плещеев надіслав до Недритайлова неграмотного писаря, який не вмів читати не тільки українською, а навіть рідною мовою. Це значно ускладнювало офіційне спілкування, адже недригайлівський воєвода також був безграмотним. Щоб якось залагодити таке неподобство за наказом царя до Недритайлова було надіслано освічену людину, що розуміла московське та литовське письмо.
У тому ж року костянтинівські козаки почали захоплювати землі, що були відведені недригайлівським служилим людям. Це відбувалося поступово, на царській території розорювалися землі, велися промисли. Після того, як костянтинівські козаки під час полювання потолочили хліб та сіно недригайлівців, воєвода звернувася до костянтанівського сотника Тишка. У відповідь Костянтинівні користуючись чисельною перевагою стали погрожувати та відкрито зганяти московських ратних людей з їх землі, а самому воєводі говорили «всякие нехорошие слова». Відповіді на це з Москви не послідувало. Приписка «государю чтена и боярам» свідчить про небажання центральної влади вирішувати питання прикордонних конфліктів з козаками.
1649 р. новий воєвода Ян Толочанінов прийняв Недригайлівський острог у Дмитра Кірєєва. У відписці московському цареві, він вказує на поганий стан фортеці. Острог був обнесений валом, всередині не було жодних будівель, були відсутні так само гармати, запас пороху і свинцю.
До Недригайлівської фортеці був введений гарнізон з московських ратних людей. На території замку вони побудували двір воєводи, що був укріплений огрожею, відомий як мале місто. Одночасно з території Речі Посполитої стали переселятися колишні жителі Недритайлова і навколишніх сіл. Були відремонтовані укріплення замку, почалося будівництво укріплень посада. Саме з цим будівництвом пов’язана дата, яка згадується в «Описании Харьковского наместничества». В описі міста зазначено, що він побудований 1653 р. Ймовірно, в саме тоді було завершено будівництво укріплень. Після будівництва місто мало трьохчастну систему укріплень що складалася з Великого, Середнього і Малого земляних міст.
Мале місто знаходилося у середині старого польського замку. Це квадратне укріплення з довжиною стіни 20 сажнів. По периметру був викопаний рів шириною і глибиною в третину сажня. Дерев’яна стіна з обламами і котками мала одні проїзні ворота. У Малому місті знаходилися комора і льох з припасами та порохом. На початку 90-х рр. XVII століття в Малому місті збудовано будинок для дяків. У 1702 р. до приїзду воєводи була побудована нова п’ятістінна хата, крита соломою.
Середнє місто збудоване на місці старого замку часів Речі Посполитої. Він повторював його конфігурацію і був укріплений по периметру дерев’яною стіною з котками і обламами. З напільного боку знаходився рів шириною 3 і глибиною 2 сажні. У Середньому місті було 5 башт. Велика, проїзна, і чотири кутові башти. Проїзна башта була п’ятикутною, а кутові – чотирикутні. Башти були без верхів. Проїзна башта знаходилася в центрі західної стіни, у північній башті був прохід до річки Сула. Деякі башти мали хвіртки для виходу до Сули. На «Чертеже Обоянской провинции» в Середньому місті зображено вже 9 башт.
Велике місто мало полігональну структуру, обумовлену особливостями рельєфу. Стіни проходили між долинами струмків і річок, що впадають в Сулу. Тому структура Великого міста не була цілісною. Укріплення підходили до заболоченої заплави, іноді будувалися безпосередньо біля води. Загальна протяжність фортечної стіни Великого міста становила 407 сажнів. Стіни були дерев’яними, зведені з соснового і дубового лісу. Для підсилення стін і запобігання гниття дерева стіни ставилися на глиняний вал.
Навколо укріплень Великого міста було прокладено рів шириною 3 і глибиною 2 сажні. У Великому місті було 7 башт. З них дві проїзні. Вони захищали Гадяцькі і Роменські ворота. Башти рубані з соснового дерева. Гадяцька була чотирикутна, Роменська – шестикутна. Решта башт були чотирикутними і розташовувалися по кутах фортеці. Додатково в стінах були зроблені укріплені виходи до води, а в баштах невеликі хвіртки. Зсередини до стін був поставлений частокіл, а простір між ним і стіною засипаний землею і укладений дерном. Таким чином, стіни отримали зручний бойової хід без покриття.
На озброєнні Недригайлівської фортеці перебувало дві великі залізні пищали, три мідні полкові пищали на лафетах, три менших залізних пищали, три затинні пищали і 120 мушкетів з гнотовими замками. Крім цього, у льосі зберігалися 44 пуди пороху і 47 пудів свинцю, шанцевий інструмент, запаси льону і пеньки. Кількість питця пей і мушкетів змінювалося, але цифри мають незначні відмінності. Запасів солі і зерна на випадок облоги не було.
Розташування фортеці на низьких мисах і болотистій заплаві було причиною швидкого руйнування дерев’яних укріплень.
Весняний паводок розмивав основи дерев’яних стін і башт. Відсутність на баштах покриття призводило до їх швидкого руйнування. Рів постійно доводилося чистити від накопичилася бруду. У текстах описів фортеці практично всі башти згадуються як ті» що розвалюються. Велика пожежа, що сталася в 1689 р., знищила третину міських укріплень.
Опис міста Недригайлів 1678 р. наводить дані про будову фортеці і її військові запаси. Місто було укріплене дерев’яним острогом з 13 глухими баштами, одна башта мала хвіртку і дві – ворота. Протяжність укріплень становила 694 сажені. Гарнізон складався з 105 чоловік, з яких 12 гармашів і 55 донських козаків. Військові запаси фортеці складали 44 пуди пороху і 47 пудів свинцю. Фортецю захищали різні гармати – 2 полуторні залізні пищали, 3 пищали мідних полкових, 2 пищали залізних, 1 тюфяк мідний та 113 мушкетів.
За описом міста Недригайлова 1682 р. гарнізон складався з 111 дітей боярських, 6 козаків, 137 черкас посадських. Крім того, до міського гарнізону були приписані 176 козаків з Вільшанського острогу, 45 з Деркачівки і 62 донських козаки. 1656 р. з Москви прибули гармаші і три мідні полкові пищалі. Гармашів на царській службі було 5 чоловік. Кількість гарнізону постійно змінювалося. 1690 р. на службі перебувало 19 рейтар, 52 солдата, 19 донських козаків. Запаси пороху і свинцю в Недригайлівській фортеці поповнювалися вкрай рідко. З кінця 80-х р. XVII століття по початок XVII століття їх об’єм практично не змінився. Зі 120 мушкетів на зберіганні лишилися 113, з яких значна частина була непридатними для стрільби. Кількість ядер до гармат різного калібру було близько трьохсот.
Недригайлівська фортеця пережила кілька облог і штурмів. Перший військовий конфлікт, в якому взяли участь недригайлівці, була російсько-українська війна 1658 – 1 659 рр. Союзні гетьману І. Виговському татари взимку 1659 р. спалили навколишні слободи і взяли Недригайлівську фортецю. Частково були спалені укріплення Великого міста і посадські двори. Середніє та Мале 278
Перед вторгненням шведів в українські землі Недригайлівська фортеця була відремонтована та посилений її гарнізон. Комендантом фортеці взимку 1708 — 1709 рр. був дяк Фрол Висковатий. Під його керівництвом солдати, українські та донські козаки вичистили рів, полагодили стіни і зміцнили вал. У Недригайлів перевезли припаси з Хоружівки, з пограбованої садиби лубенського полковника Г. Гамалії, союзника гетьмана І. Мазепи.
З0 листопада 1708 р. до стін Недригайлівської фортеці підійшов півторатисячний загін регулярних шведських військ, і запропонував здати місто. Але в фортеці знаходилися жителі сусідніх Вільшани і Деркачівки, вже спалених шведами. Гарнізон і козаки з навколишніх сіл перейшли в острог. Спішена кавалерія пішла на приступ, але сильний рушничний вогонь захисників примусив їх відступити. Після цього по воротах фортеці було зроблено кілька пострілів з легких гармат. Ворота витримали обстріл. Через два тижні облоги Недригайлова до міста підійшов загін донських козаків, присланий за наказом Петра І на допомогу обложеним. Невдала облога і підкріплення змусили шведів відійти. Перед цим вони спалили Велике місто і дві посадські церкви. Шведи представили це як факт взяття міста. В середині грудня 1709 р. шведи зробили другу спробу оволодіти Недригайловом. Посилений донськими козаками гарнізон відбив і цей напад.
З часу свого існування Недригайлів кілька разів міняв своє адміністративне підпорядкування. З перших років після будівництва замок входив до Роменської волості і належав А. Казановському. З 1644 р. Ромни і практично все Посулля було захоплене І. Вишневецьким. Взимку 1647 р. відбулася передача Недригайлова і округи Московській державі. До 1659 р. Недригайлівський прикордонний острог перебував у складі Путивльського повіту. Після закінчення російсько-української війни 1658-1659 рр. він увійшов до складу Сумського слобожанського полку. У місті встановлюється двовладдя. Тут знаходився московський воєвода з гарнізоном та козацьке
самоврядування на чолі з сотником. У 1719 р. в ході другої обласної реформи з’явилися провінції, а воєводи стали їх главами. З цього часу Недригайлів увійшов до складу Обоянської провінції. Після ліквідації слобожанських полків в 1765 р. місто увійшло до складу Сумської провінції Слобідсько-Української губернії. З 1780 р. – центр Недригайлівського повіту Харківського намісництва. У 1796 р. Недригайлів центр волості Лебединського повіту Харківської губернії.
У XVIII столітті Недригайлів поступово втрачає значення прикордонної фортеці. Дерев’яні стіни гниють і руйнуються. В середині століття стіни Великого і Середнього міст повністю зруйновані. Вал в північній частині Середнього міста зберігався до перепланування його в кінці XVIII століття. Вал і рів Малого земляного міста у напівзруйнованому стані зберігалися до початку XIX століття.
1786 р. у Недригайлові проводять топографічні роботи, розробляється нове планування міста. Посадські квартали отримали правильне геометричне планування, з’явилася чіткі межі населеного пункту. Укріплення Середнього міста були розібрані, вал і рів знівельовані. Тут залишилися переважно адміністративні будівлі і партикулярні будинки. На площі позначені дві церкви – Покровську і Свято-Миколаївську. Практично без змін залишилося планування Малого земляного міста. Дерев’яна стіна була замінена, рів – засипаний. Усередині розташовувалися склади і комори. На території Недригайлова відбувалися дві щотижневих ярмарки. Основним заняттям населення було землеробство, ремесла і розведення тютюну.
Недригайлівська фортеця була заснована як східний прикордонний форпост Роменської волості Речі Посполитої. За результатами межування кордонів і Варшавського договору 1644 р. фортецю було передано Московському царству. У середині XVII століття місто отримало трьохчастну структуру, що складається з Малого, Середнього і Великого міст. Укріплення Недригайлова типові для другої половини XVII століття – дерев’яна стіна з баштами, що посилювалася ровами і природними перешкодами.
Фортеця перенесла кілька облог і штурмів. Природні умови, пожежі і болотиста місцевість швидко руйнували укріплення, про що свідчать опису фортеці. Після будівництва Нової (Ізюмської) смуги напади татар на Слобожанщину припиняються. Під час Північної війни Недригайлів витримав облогу і два штурми шведських військ. 1797 р. місто було перебудовано, а укріплення розібрані.
Стаття взята з групи ФБ Рідний край через призму об’єктива: минуле та сьогодення.