…Боюся підло, не жертовно жити.
Хатину скраю ставить не візьмусь!
Сонцепоклонниця – колоссям житнім
Засіять душі хочу і пітьму.
Людмила Ромен
Коли приходиш на творчий захід в Український фонд культури, завжди отримуєш не тільки естетичне задоволення – за пару годин проходиш цілу школу життєвої мудрості.
На цей раз вручали літературну премію… І ось сіла за рояль статна жінка, поетеса із Сум – Людмила Ромен. І золота зала УФК розширила свої горизонти, емоційний сполох був настільки сильним, що я буквально потрапила у полон високого поетичного слова.
Людмила добре знає історію свого краю, людей, які його прославляють. Її щедра палітра слова створює дивний калейдоскоп у душі. Вона прославляє Україну, складає гімн її народу, освідчується в коханні… Темперамент поетеси клекоче джерелом, і вона благає звільнити Душу України, підняти козацьку раду на спасіння своєї рідної оскверненої землі.
У її віршах – уся багатогранність співучої української мови. Яскраві метафори спрямовують думку в саме ядро творчого задуму, який набирає особливої гостроти та сили.
Недаремно Людмила Ромен отримала першу премію у міському відкритому конкурсі «Рідне місто моє» у номінації «Кращий поетичний твір». Цей конкурс був присвячений 350-й річниці міста Суми. Твір «Прошу любити» вражає красою, поетичністю, динамікою відкритих почуттів.
Любіть цих вулиць сутінки й старі легенди,
Козацькі сни…
Під серцем спить Козацький вал.
Постав у славі тут і меценат, і геній,
Плекав Поет велику мову солов’я.
Людмила Ромен володіє різними формами рими та жанрами: тріолети, ронделі, волхвеми… – все у неї озвучено в музиці, з тільки їй притаманними ритмом і наголосом.
Вона вміє любити, дарує свої почуття щедро і відверто, збагачуючи навколишній світ красою і щастям. Слово стало для неї отим берегом надії, який покличе, збереже і обдарує спокоєм. Її човен любові пливе, перетинаючи час, роки, рифи, і впевнено йде своїм курсом до завітної цілі. Такими є збірки «Грім», «На вітрянім вогні», «Білий лебідь – лебідь Чорний», «Мовчать дерева роду…», «Гаряча тиша Літа» та інші. І якщо в поетичному концептуальному збірнику «Грім» поетеса запрошує нас у мандрівку в сакральні праоснови світосприйняття, то в другій збірці віршів привертає увагу насамперед громадська позиція Людмили Ромен, яка не лукавить, а відверто слугує своєму народу.
Поетеса сповнена роздумів над одвічними духовними цінностями, шукає гармонії з природою, Всесвітом, Богом…:
Бо лиш любов,
Любов, обпалена до блискавиць,
і вічна. І нетлінна, у Любові праведна,
як Бог, Душа!
Кожна книга Людмили Ромен відкриває щось нове, неповторне і в самій поетесі, і в її невгамовній душі, сповненій чистоти та глибини народних вірувань та обрядів. Долю Світу вона розглядає як боротьбу світла і темряви, що наповнює язичницьку культуру наших предків особливою гуманною нотою, у якій важливе місце займає Жінка-Берегиня Роду. Але філософське мислення поетеси озвучує незнищенність Душі України, яка існує у тісному взаємному зв’язку з Всесвітом. Це яскраво проявилося у збірці-волхвемі «Білий лебідь – лебідь Чорний».
У кожного своя віра, свої принципи, свої цінності. Але є загальні цінності, як любов до рідного краю, землі, батьківщини. То для Людмили Ромен національна спрямованість світогляду розгортається через різнопланові теми, які так близькі людям. Достатньо відкрити книгу «Вірую», яка складається із ста тріолетів. Легка рима буквально перетворює поетичну думку автора в легкий політ птаха, який шукає в небесному просторі свій шлях.
Серцевідлуння пульсує
у світі Любов’ю,
Лагідна пісня висока,
як Сонця зеніт.
В зорях брунькуються весни,
садів білий цвіт.
…Всесвіт – не тиша.
Щомить у вібраціях Слова, –
З Дива і Діянь постало,
як Дух-Світовит!
Серцевідлуння пульсує
у світі Любов’ю…
(Я Всесвіт радістю душевною займаю,
З промінням сонечка щаслива мить злиття.
Я маю все, що хочу!
Все що хочу, – маю!
Я вибрала Любов!
Я вибрала Життя!) – це з іншої збірки цитата.
Поетеса вражає своїми відвертими філософсько-еротичними віршами, які увійшли у збірник «Злю́би». Здається, вмілий чаклун розпочинає своє волхвування, тільки йому знане священнодійство. Отут політ стародавніх звичаїв поклоніння Вогню та Воді як чоловічої та жіночої енергії, розкриває магію побудови Всесвіту. Жива природа освячує інтимні стосунки Світлого Кохання, у якому так бурхливо розкриваються емоції, почуття, любов…
Вогненну квітку в серці запалю
І буду спати вже спокійно.
О Світе мій, як сонячно люблю,
І Слово це таке несТримне!
Інколи натрапляєш на збірку, і вона стає твоїм путівником, джерелом утіхи і силою натхнення. Саме такими є вірші Людмили Ромен, від них випромінюється сонцедайна енергетика, добро і щирість, такі необхідні в наш неспокійний та ненадійний час… Людмила має дар творити у трьох вимірах: минулому, сучасному та майбутньому. Посів, який робить її поетичне слово, дає рясний врожай. Знайдене Слово поетеса щедро віддає людям, бо такою є її життєва філософія: краще віддавати, ніж брати. Ось і живе безсеребреником у цьому світі, даруючи свої перлини кожному, хто торкнеться її святої святих… Вірші актуальні, благословляють нашу Україну на світле вільне майбутнє, яке перейшло нам із Заповітом від наших предків.
…Благословенна будь, моя Вкраїно! –
Країна СонцеРаю на святій землі.
Розправиш, знаю, крила Лебедині,
Відійдуть істини чужі – марнота й тлін.
До свого ювілею поетеса підійшла з вагомими духовними скарбами – у її творчому доробку 10 авторських книг. Остання з них «За синню – СИН!.. Реквієм» побачила світ у кінці грудня минулого року. Близько десятка ще не виданих книг, що чекають фінансування.
Вітаємо Людмилу Ромен із ювілеєм, зичимо творчого натхнення. Нехай дивовижна криниця її поетичного слова збагачується новими темами і художніми образами.
Валентина Єфремова, мистецтвознавець