Полемізуючи з однодумцями про сучасну українську поезію, із тих пір, як зазнайомилася з Андрієм Івановичем Кубахом, незмінно повторюю, що він є одним із найталановитіших авторів Роменщини. За делікатністю, скромністю криється величезний потенціал обдарованого майстра пера. Не одне покоління прихильників літературного слова знайоме з його виваженими публіцистичними статтями, що друкувалися в газеті «Вісті Роменщини», якій він віддав 30 років журналістського життя. Звичайно, як і колеги по роботі, був виразником свого часу. Літературна позиція ним вистраждана, бо виникла завдяки особливо чуттєвому ставленню до навколишнього світу.
Із юності добре знав твори багатьох українських і зарубіжних авторів. Глибоко й усвідомлено читав. Його пам’ять метка на цитати, приклади, суттєві ремарки. Спілкуватися з Андрієм Івановичем завжди цікаво, адже він – ерудована людина. До його оцінок, порад, слушних зауваг варто прислухатися. Він вправно володіє образною, іскристою оповіддю.
Мова творів Кубаха колоритна, своєрідна, оригінальна. А вірність улюбленій справі, простота в спілкуванні, відсутність лицемірства складають, мабуть, головну таємницю привабливості майстра слова. Він щедро ділиться з молодими своїм даром відчувати справжність у творчості. І моїй доньці Олені не раз були в нагоді його підказки та поради. Це він завжди повторював, що Люба Матузок – одна із найперспективніших, сучасно мислячих авторів Роменщини. І справді, нещодавно вона стала членом Національної спілки письменників України. Метр не помиляється, коли сам є зразком працелюбства й таланту.
Андрій Іванович продуктивно використовує у своїй творчості і національні традиції, і новаторські ідеї літератури сучасності. На його слова композитором В. Г. Маньком написані незабутні пісні, які прославляють наш край. І «Тарасова криниця», і «Дума про Калнишевського», і «Роменська мадонна» стали окрасою мистецьких заходів на культурних теренах України.
Лірика Кубаха – приклад життєлюба, який уміє емпірично радіти довколишній красі, приклад роздумів і стремлінь громадянина. Сюжети з минулого нашого козацького краю, можливо, найпотужніші в його творчості. Збірка сонетів «З пракореня життя…» є тому підтвердженням, адже в ній автор гостро реагує на найпекучіші проблеми сьогодення. Розділи книги складають «спіраль думок і почуттів».
З літописів, архівів чи поем,
Високих од, сердитих анафем,
З пустих рядків, народжених позовом,
І навіть з мітингових веремій
Мережить людство хроніку подій…
Не кваптеся ж вершити суд над Словом.
Народився Андрій Кубах 25 листопада 1943 року в селі Заклимок на Роменщині. Закінчив Хмелівську середню школу, працював у сільському господарстві, на заводі «Поліграфмаш», у районній електромережі в місті Оріхів Запорізької області. У 1979 році заочно закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Став членом Національної спілки журналістів України. Він завжди вдячно відгукується про своїх редакторів-наставників та колег по перу в роменській районці.
Творчий шлях Кубаха – шлях постійного зростання. Від книжки до книжки мужніє його вірш, стає глибшим, точнішим, переконливішим. Сповнені філософського звучання роздуми про землю, силу та міць слова, про свою приналежність до великої і щедрої рідні трударів.
Хто не спроможен Роду суть збагнути,
Не міртесь мого стовбура зітнути:
Міцніших в світі не бува порід.
Живу, любов’ю до землі прикутий,
Мій шлях у майбуття не перетнути.
Я – український роботящий Рід.
Останнім часом його доробок збагатився жанрово. Звертається він до верлібру, хоку, є цілий ряд афористично викінчених мініатюр, новел та оповідань.
Андрієві Кубаху минає 75 літ. Узявши старт від хмелівської дороги, він із любов’ю оспівує сонячні душі земляків, набираючись снаги для нових звершень. По краплі збирає, шліфує рядки і… не поспішає до видавництв, як колись і його духовний наставник Йосип Дудка. Адже бурштин вишукується по маленькій грудочці у багатогранних глибинах слова.
Мов кінематографічні кадри, проносяться в його пам’яті миттєвості життя. Насиченого, працелюбного, нелегкого. Воно й понині активно збагачується творчою палітрою, новизною тем та художніх засобів, різноманітністю ритмічного малюнка. Адже сучасна поезія прагне вловити бурливо атакуючі проблеми, пульс епохи, музику часу, дум, тривог і надій.
Пора його творчого змужніння в поезії стала дзвінким струмком не лише в літературному житті краю. Взявши старт від батьківської землі, він міцно вростає в підґрунтя всеукраїнського творчого процесу. У шухляді письмового столу чекають на видання та щедру підтримку спонсорів збірки нових сонетів, хоку, верлібрів, пісень…
Доробок скромний, він по праву мій,
Але, мабуть, читачу, спостеріг ти:
Всі болі, що я визбирав до крихти,
Пройшли через бентеги вогневі.У кожнім слові тут гарячий щем,
Немов зернина, болями полита.
Зросивши ниву сліз моїх дощем,
Хай зріє слово, повне дивоквіту.Тобі ж, читачу, визначити просто,
Чи я сягнув тієї високості,
Що мірився в трудах свого буття,
А що насправді потрудився чесно,
Пройшовши всі дороги пересічні,
Засвідчить хай моє серцебиття.
Листопад вітром збиває одіж із дерев. Летить у безвість листя наших літ… Сивочолий чоловік порядкує на своєму обійсті в Герасимівці, часом зупиняючись, щоб простежити поглядом за згасаючою красою осені. Осінь завжди підкрадається раптово, як і роки, що відлітають у минуле, аби повернутися Досвідом, Любов’ю, Спрагою до життя. І хоч нелегкі нині ці пенсійні осінні дні, Андрій Іванович із оптимізмом вдивляється довкруг і, як завжди, пише:
Одначе, я не падаю у відчай,
Долаю простір за ривком ривок.
Хай пелюстки роменові засвідчать
Немарноту страждань цих і тривог.
В Пегаса мило проступа під пахом,
А шлях несе мене Чумацьким Шляхом…
Творчі колективи Роменщини шлють ювілярові здоровчу телеграму із побажаннями й надалі дарувати читачам грона соковитих сонетів, влучних хоку та радіти життєвим миттєвостям.
Тамара МАРЧЕНКО, публіцист