Тисячолітній Ромен

Дорогу журналу «Ромен»

А. Холявку присвячується

Тебе, подібно хвилі в морі,
Як щепку кидало життя,
Але ніколи у покорі
У душу не впускав сміття.
Про Анатолія Холявка,
Що на Роменщині, пишу,
Якого вірші в серці палко,
Як оберіг, завжди ношу.
І ті картини, що малює,
В яких відбитий ліку час,
Де правду-матінку хвилює,
Щоб ти жив завжди серед нас.
Такі живуть не ради себе,
А поливають, як струмок,
Не вижидають манни з неба
У вирії важких думок.

Дорогу журналу «Ромен»

Журнал «Ромен» – як джерело,
Що знає місто і село.
Редактор Клєйніх по крупинці
Відшукує для вас гостинці,
Підтримує духовну силу
В мирських новинах з жару й пилу.
Але ж про те ніхто не знає,
Як тяжко іноді буває…
Круті до спонсорів дороги –
Ходить та кланяться у ноги.
Коли нема в бюджеті ладу
Надії мало на райраду!
А депутатам треба знати,
Що цей журнал – як рідна мати,
Що чує голос України,
Що витяга її з руїни.
Бо хто історію не любить,
Той майбуття нащадків губить.
Тож наш журнал – велика сила,
Що розправля народу крила,
Висвітлює усі проблеми,
Що зачіпають щемні теми.
Де і художники, й поети.
Які ж без них духовні злети?!
Щоб дихати на повні груди,
Я, як поет, прошу вас, люди:
Давайте долі не цуратись,
Тісніше з Клєйніхом нам знатись,
Бо треба неньку Україну
Давно виводити із тліну.
Є на Роменщині таланти,
Є бюрократи, є й педанти.
Охватить їх великий сором,
Коли ми дружно скажем хором:
Дорогу нашому журналу!
Не дать духовність на поталу!
Наладить побут та дороги,
Бо всі ми платимо налоги.
Що наболіло й накипіло…
Лиш не мовчіть, то буде діло.
Тепер ми добре маем знати,
Кого до влади обирати,
Щоб друкувалися журнали
Та люди вільно їх читали!
Амінь.

***
Даремно ти зробив так, Боже,
Що вже Шевченко встать не зможе
Та не побачить Україну
Щоб виставить народу ціну!
Як прикро, що за двісті років
Упевнених немає кроків
Ні до братерства, ні до волі,
А лиш одні нещасні долі.
Були омріяні моменти,
Було чотири Президенти,
Мінялись стилі і закони,
Та попи наші – й досі голі…
Були і віче, і майдани –
Та залишилися кайдани,
Суди продажні, й влада сіра,
Та «Беркут» лютий, гірший звіра.
Ніяк сумління не пробудять.
Та нас же правнуки осудять!
Чи можна так дійти до раю?
Коли біда – то хата скраю.
Коли за рис чи пачку гречки
Ми голосуєм, як овечки.
Цвітуть запроданці погані,
Бо пільги їм – не людям дані.
У них ростуть маєтки й дачі,
А чесним – в тюрми передачі.
Народні наші депутати,
А не пора вже вам за грати?
Кого ж ми в слуги вибираєм?
Ото ж бо маєм те, що маєм.
Вся сила – в єдності народу.
Заміним тих, хто мутить воду.
Хоча Шевченко вже не встане,
В його доробку слово дане:
– Рятуйте неньку-Україну!
Підкиньте вгору душу з тліну!

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *