Дім. Валерій Яковлєв.

Дім

У забутті віків назавжди зник
Славетних ярмарків великий трудівник

Над древнім містом гасне вечір благодатний.
Угамувався, зрештою, Іллі Пророка ярмарок.
Голковой, Панськой, Рибной вулицями та Залізной
Жевріють сальні ліхтарі в обіймах сутінок.

Стихають гомони у дворах постоялих,
Люд, живність улаштовані, збираються до сну.
Сулою стеляться дими багать чумацьких,
Співа циганський хор, гітару чути жалісну.

Зірниці перші мерехтять, заглядають на плато.
Долиною кришталь роси тумани покидає,
Чорнішає натомлений Ромен священним силуетом,
Тьмянисте світло каганців Сула тихесенько гойдає.

На берегах її з усіх кутків імперії чужої
Басують тисяч коней різних порід пітьмою,
Завмерли хури біля яток у спокої,
Сплять візники в знемозі тишею п’янкою.

Обіч Процівського моста із лісу Полуботка,
Який Великим Роменом розкинувсь берегами,
До ринку Кінного несуться комарів чисельні війська,
Гудуть понад маєтком гетьмана дочки садками.

Із східних круч перед Сулою ще помітні
Славетних скіфів два кургани древні.
Довкола спочивають, пелюстки позакривав слухняні,
Квіти ромену – міста символи священні.

Дерева юних скверів у полоні мрій
Впустили сутінки до ранку перебути.
Доспівує останній соловей ноктюрн вечірній свій,
Достукують колодязні цепи ритми свої поснуті.

Легенький вітерець, минаючи Нікольські башти,
Із ринку Сінного у теплих подихах несе
Повіву м’яти та полину аромати,
На вулиці Полтавської в полон захоплює усе.

Чоботарі та чинбарі відомі Западинців
Нарешті залишили ремісних задушливих хаток.
На повні груди свіжого повітря вдосталь випив,
Товчуть місцевим тютюном обвуглених люльок.

В шпиталі Святодухова із трьох стареньких хаток
Віддалась милостиня старості чесними жебраками.
Вечеря пісна скінчилась, недогарки задулись свічок,
Витають пожадані сни убогими кутками.

Відшептані з надіями слова небес знеслися,
Полишив день іще один торговий вир.
З возами книг іще лише не домолився
Печерської Лаври у Ромені святий двір.

Малюсінький Ромен в Іллінські славні дні
З’єднав Європи важливі шляхи-кінці.
Похропують у Гранд-отелі дорогому гості різні
З Стамбулу, Лейпцигу, Варшави прибулі купці.

На вулиці Новомосковської й гори підніжжя Покрови
Шлагбауми наморені у ложа занепали.
Змінились поліцейськими заставами чергові-вартові,
Вози,спізнені до торгів, за містом поспиняли.

Володарка – нічна пора, утихомиривши святковий день,
Поприбирала гомін юрм, скрипи хвірток до ранку.
Підрахував прибутки, заспокоїла Ромен
До перших півнів – вартових світанку.

Гостинним двором обіч Залізних рядів
Панує над сонливими лавками Контрактовий дім.
Бажаний віддавна, за кошти зведений купців,
Кімнат просторих розмістилося в нім сім.

Колись пустир тут простилавсь до схил Процівських,
І місцем цим лише самітно нудьгував
Склад артилерії, найбільший із часів козацьких,
Сам гетьман Брюховецький звести наказав.

Угрузло в глину від часу його створіння,
Веселой конюшиною навкруг худобу випасають.
В підвалинах міцних його похмурого склепіння
Холодні позабуті ядра ще війну чекають.

З днів незапам’ятних вартує він дорогу,
Що до фортечних башт Житнянських пролягла.
Скрипливі брами відчиняв на сотника вимогу,
Багато в нього куль історія вп’яла.

Бійницями вузькими із цікавістю зорив,
Як гнали курявою гайдамаків до Варшави.
В соболях напідпитку російських послів,
Загони рідних козаків, корогви їхні величаві.

Ще бачив шведів, захолонулих у снігових заметах,
На панщину ходою бідних посполитів,
Гусарів польських з крилами в обладунках,
Жорстоких, лютих Вишневецького наймитів.

Пливуть чисельні спомини у час нічний,
Бажана прохолода з річок плато обгортає.
Блукає липень юними скверами нешелесний,
Ромен денною втомою у дрімоті зітхає.

Магічні чари скрізь природою розлиті,
Багаттям дальнім підсобляють світляки нічні.
Пильнують з тютюну похмурі скирти,
Північні схили міста в чорноті розчинені.

Стелився поруч із манеж Драгунського полка,
Споришевий з кіньми й оркестром духовим.
Проб’ється вулиця із сквером горобиновим Суздальська,
Посадять Літній сад купці, пишатимуться ним.

Жовтогарячої горобини гурмани-снігурі
І досі у цей сквер летять зимою.
Клюють делікатеси гіркі, тільки їм смачні,
Із їх грудей рожевих пісні линуть трапезою.

В тінистому саду театр із дерева збудує
Купець заможний Терновець – великий меценат.
Роменців невибагливих виставами столичними зчарує,
Аншлагами славетний Щепкін буде оплески зривать.

Скрізь щебетатимуть птахи в алеях затишних,
Троянди й айстри будуть клумбами яріти.
І люд з альтанок ажурових і стрімких
За Роменом Великим буде обрії зорити.

Процівкой мальовничою його струмиться плин.
Де стріхами, вишневими садками оповитий,
Храм Петра й Павла викрешає святий дзвін,
Підносить до високих круч Ромену гордовитий.

І дзвін, підхоплений легеньким вітерцем, летить,
Самітнім схилом і пробуджує руїни.
Де кропива споруду бувшу арсенальську сторожить,
Найперші з цегли побудовані у місті стіни.

З землею порівнявсь артилерійський склад ретельно,
І зріс великий прямокутник – місце для торгів.
Триста лавок, як вулики гудуть невпинно,
Гучніше Контрактовий дім – мотор всіх ярмарків.

Він пишний мерехтить свічковими вогнями,
Укритий дбайливо соломою та глиною.
Стіни стійма понабирались з дуба колодками,
Цоколь оббивсь сосновою ретельно шалівчиною.

Оздоблюють верхи його колон дубових
Із алебастру капітелі вишукані, гарні.
Лунають із вікон високих, напівкруглих
Шампанських пробок стрілянина і заздравиці вітальні.

Днем вирували у ньому торги оптові
Купців всіляких націй та достатку.
Упорядковувались різні міліонні справи,
Та справджувалась його назва «Дім контракту».

Як полишає його стін купець останній,
Слуг армія чисельна до роботи приступає.
Провітрений ретельно та старанно прибраний
Гостей до себе з нетерпцем чекає.

Мчать екіпажі, коляски, карети
Із ліхтарями й бубонцями до його двора.
Минають сквери, лавки, під соломой хати,-
Дворянству розважатися прийшла пора.

Кого тільки не вихопить ліхтар мигцем
На заворотах вулиць міста темнотою.
Чиновника із орденом та із зневажливим лицем,
Заможного поміщика з єдиною донькою.

Кавказця-князя у черкесці жагучого,
Купців російських з золотими ланцюжками,
Військового картяра у бешкетах знаменного,
Чухонця, турка чи поляка із картавими речами.

Бува, завіску відтулить в мереживі рука,
Дівоча юнь усмішкою чарівной наділить.
Чи у коштовностях із пудреного парика
Вдова весела хитро оком підмигтить.

Розбуркуючи Огнєва театр, на площу увірвались
Із вулиць Суздальської й Рибної шалено.
Дубки тонесенькі землі цупко вп’ялися,
До наших днів дозеленіють велетами достеменно.

Минаючи проїзд широких башт Московських,
Великого Гостиного торгового двора,
Шикуються біля колон товстих дубових
Полїції будинку з шпилем догора.

На ньому герб Ромену сяє гордий,
Романс пливе навпроти із освітлених вікон.
Стрічає всіх з поклонами лакей люб’язний,
Запрошує до балюстрад з шести колон.

Не раз, було, приїжджі раптом завертали,
Боронь,Господь, у дім найпершому ввійти.
Приховані у темноті, вони карети виглядали,
Щоб тимчасову будь-яку компанію знайти.

Чоловіки галантні, в фраках та мундирах,
Карети відкривають, дамам руки подають.
Одітих по останніх наймодніших дорогих костюмах,
До зал їх обережно та урочисто ведуть.

Задовго ярмаркових свят на самоті
Зітхали панночки за цими зібраннями,
Бажалося, хоч плач навзрид їм танцювати,
Блиснути в світ новими шатами-вбраннями.

Турботливі батьки з дочками і надіями своїми
На раутних цих вечорах схвильовані з’являлись.
Під поглядами їх постійними й пильними
Рідненькі милі чада веселились, розважались.

Бували випадки, коли місцеві чарівні красуні
Купцям заїжджим голови морочили собою.
Купчихами тоді вони ставали зовсім юні,
Утворювали сім’ї навіть Петербургом і Москвою.

Чи навпаки: нашим тихим Роменом
Закохані купці залюбки залишались жити.
До наших днів печальним мармуром
На могилках їх поховання будуть блискотіти.

А дами наші йдуть до одягалень з дзеркалами,
До двох овальних залів – затишних кутків.
Причепуряються стихією своєю з балачками,
Зовсім позабував своїх нервуючих чоловіків.

Замовкли разом всі чоловіки. З’явилися жінки!
Слова відразу мимоволі Репіна згадались:
«Лиш тільки парижанки й українки
Уміють з смаком гарно одягатись».

Горою бельєтажу в розкішній Великій залі
Мазурку польську музиканти виграють.
Найперші смілі пари танець розпочали,
Махають дами віялами та запрошень ждуть.

В буфеті вина виноградні та горілка,
Лікери із настойками , ікра і балики,
Цукерки, помаранчі із цитроном, кава кріпка,
Трюфелі, устриці, осетрина, салатів закуски.

Спішать офіціанти з олов’яними тарілями в руці.
Дзвін чарок, заздоровниці щедрі лунають.
Московські, суздальські найбагатійші тут купці
День ангела чийсь у Ромені відмічають.

Співа циганський хор, гітари млосно стогнуть,
Циганок танці запальні гармонію їх доповняють.
Розтринькують купці підпиті величезні гроші.
Свої торги, позабувавши, від душі гуляють.

З навстіж розчинених вікон віддаленой кімнати
Від тютюну турецького несеться чадний дим.
Здіймаються в руках дворян й військових карти,
Не до жінок й музик азартним їм.

В розвагах їх життя проходить днями,
На ринку Кінному, де іподром шумить.
Або в купця Тормоніна винними погребами.
(Тим місцем зараз перша школа дітьми щебетить).

Початком вісімнадцятого віку тут з фортечної стіни
Гармата мідна обрії зорила східні.
Боєприпасами вщерть сповнена в знаменні дні,
Палила гучно, сповіщала свята різні.

Коли твердині колодки порозвезли волами,
Купець Петровський землю тут придбав.
Будинок звів розкішний з погребами,
В них вина вишукані кримські продавав.

Багатієм ще більшим став з отой пори,
Засипав скрині й засіки усі свої грошами.
Минув безжальний час, продались земству ті двори
Двома його старезними, немічними дочками.

Що тільки не пізнав будинок із тих днів.
Для арештантів міста був тюрмою.
Як Огнєва театр Московськой площею згорів,
Вистави гастролерів всіх показував собою.

На його місці потім вже устаткується
Пожарників Друга частина з каланчею.
Гімназія жіноча поруч теж зведеться,
Навчатися дівчаток будуть триста нею.

А поруч торохтить базар Дров’яний оцупками,
Навпроти людська черга у Сиротський суд.
Під’їзд до Магістрату бувшого заповнений возами,
Фортечним валом скрізь лавок юрмливий гуд.

Нікольські башти древньої фортеці ветхістю вразливі
На Сінний ринок споглядають духмяний.
Скрізь навкруги снують вози скрипливі
Ромену невід’ємний атрибут тут головний.

Від Духової вулиці прямісінько до головной Полтавськой
Купець настирний Терновець новітню прокладає.
Скуповує, не скуплячись її шляхом дворянську землю,
(Майбутній час її на честь Руденка величає).

Звернувсь мимоволі я Ромену місця крихітного,
Від раутного вечора і вас відволікав.
Повернемось до нього в розпалу гуляння розкішного,
Де саме час новітні свічі канделябрів поміняв.

Де тішать меблі зір супокоєм смарагдовим сукна,
Купці солідні зібрались за різьбленим столом.
Тече розмова під бокал пригублений вина,
Угоди різні повкладають всі вони ранком.

Хто в стінах тут кімнати і не побував,
Відомі люди зустрічались у Зеленій залі.
Чинів столичних й закордонних зал приймав,
Заводчики з Терещенком тут часто засідали.

Веде окремий ганок до розкішної кімнати,
Де губернатор зауваження до торгів висловляє.
Висвітлюють свічки пригощення смачні різноманітні,
Дзвін стопок кришталевих трапезой лунає.

Сидять скрізь залами купці поважні.
Буфет відбувши, до кісток усе обговорили.
Про Олександра «батюшку» – царя новини,
І чому Роменом ціни дьогтю підскочили.

Супутниці-жінки їх балачки другі ведуть,
За гру Соленика натхненну в водевілі.
І що, на жаль, драгуни з міста рушать в путь,
Що чудотворною іконою храм Вознесенський обновили.

Раптово новина з’явилась й полонила всіх.
По залах збуджених поширилась швиденько.
Поміщицькою яткой Свічки біля башт Полтавських
Натомлений з дороги спить поет Шевченко.

Були тут й вечори ще інші незабутні,
Коли наповнювались зали меценатами-купцями.
Коли дворяни нашого повіту видатні
З’іжджалися до раутного зібрання з сім’ями.

Лунала музика класична і читалися вірші,
Кружляли дами й панночки у вальсі.
Неслися заздоровниці Ромену щирі від душі,
Питання за його культуру й благоустрій вирішалися усі.

Напевно, і Тарас – гість найпочесніший міста,
За три доби не міг зібрання обминути.
Я достеменно знаю, у Іллінські свята
Тут Квітка – Основ’яненко зумів все озирнути.

Вуаль нічна спадає, виткана із снів,
Шпаринками точиться до затишной кожної оселі,
З-за Липовой Долини місяць ясний засвітив
Проміння млосні, проливає до Сули-купелі.

Безшумний човен крадькома у очерет майнув,
Найманців з проклятих шинків під берегом минув.
Привіз із осторогою до Пригородка цінну
Дешеву герасимівську горілку «Вільну».

Рій зірок мерехтить, зорить на плато.
Усевидющі, Всесвіта безмежного, чисельні очі.
Угортує симфонія дзвінкої тиші місто
З неповторної і чарівної Іллінськой ночі.

Свіча жевріє брамою Нікольськой церкви,
Дрімає на цвинтарях в пахощах бузка
Обіч мельтешать кажани довкола дерев’яної Покрови,
Гора ії пустельна вже відпочива стрімка.

Ії вершиною тюремний замок постає понурий,
Напіврозібраний в руїнах з лопухами доживає.
Страшні таїни приховавши, назавжди непоказний,
Під Казначейство своє місце поступає.

Змістився місяць, вихопив урвища частки,
Всіхсвятську церкву через яр з пітьми непроглядної,
Узрілися, немов живі, розставивши страхітні руки,
Хрести на Могилках когось ловлять юрмою.

Спливає час – повільний час чекання
Для кучерів, прислуги вірної із гайдуків.
Вирує в домі Контрактовому для них життя незнане,
Годинник ронить бій із бронзових курантів до рядів.

Точилася легенда, наче він з Литовської пори,
Коли Ромену дарувалось Магдебурзьке право,
Тепер до дому Контрактового улаштувався догори,
Як ратушею час колись він лічить величаво.

Цей час застиг. Музики танці повільніше виграють.
Підвипивши, посміливіші вже кружляють пари.
Жінки, нудьгуючи, урешт на все плюють,
Заводять з кавалерами тайні нові романи.

Тут й поцілунки непомітні по кутках,
Великих ревнощів витає в залах дух.
І сварки голосні при знеохочених свічках,
І побиття кріпацьких непровинних слуг.

Виплескується музика з хмільними голосами
На заспану у комірчинах площу Гостинну.
Дрімаючи, карети наповняються сп’янілими хазяїнами,
Із цокотом зникають у пітьму нічну.
Де Олександрівський собор із часом побудують,
Тьмяніє свічкою у самоті Думське вікно.
Службовця там якогось справи ще тримають,
Засидівсь пізно, дома спить сім’я його давно.

Куняє поряд Думи суд Словесний,
Зморили його кражі, контрабанда та обман.
Квартирками з нього точиться денний
Наживи дух та солоденький хабарів туман.

В симетрії за Контрактовим домом до рядів
Стоїть будинок тимчасовий «Міри та ваги».
Приспав ще шість просторих він складів,
Де сили відновляють терези і гир круги.

Та ось почувся скрип коліс чисельних
За брамою Північною в Азіатських рядах.
Валки з гарб та возів татар, вірмен крикливих
Приїхали та розвантажуються з лайками в пітьмах.

Зорить їх метушню спокійно звисока
Над містом як вознесена свіча.
З пильним пожарником та ліхтарем струнка,
Казанськой вулицей непроглядною цікава каланча.

Тиша. Лежить на всьому ночі вишуканий смак,
Усі турботи позникали в лабіринтах снів.
Несуться тільки із огидним гавкотом собак
Співи хмільні з Новицького і Копеля шинків.

Та ще до ранку з величезними грошами
Купця не догулявшого із думкою похотливою.
Гостинно стрінуть із червоними своїми ліхтарями
Доми Публічні вулицями Монастирською і Суздальською.

Перегортайся швидше, ніч , скритними сторінками,
З курантами герб міста сонце зустрічай!
Розкрийся , дім славетний, своїми всіма дверями,
Купців з Європи та всієй Імперії стрічай!

Вони заможні, горді ввійдуть всі до залів,
Вензелюватими своїми розписами сповнять векселя.
І тисячі возів, сотні отар, стад, табунів
З Ромену вирушать, пилом скурившись віддаля.

Збирався комітет у домі вибраний почесний,
З купців приїжджих та місцевих чесних,
Які і інтерес завжди великий мали свій,
Але питань на благо міста вирішали всіх.

Яке піднести губернатору коштовне дарування,
Як розмістити дві каплиці баштами рядів,
Майбутнім лавкам з цегли всіх грошей збирання,
Куди задіяти аж двадцять тисяч візників.

За ріст та благоустрій міста їх турбота
Ні на хвилинку не спинялися кожного дня.
Кипить у стінах дому кропітка робота
Для нашого Ромену слави і його процвітання..

Тоді кожного дня в чулан осібний Думи
Торбинками срібло і золото веселі збирачі таскали,
Як ту полову насипали, як попало, купами.
Спітнілі, аж до ранку потім «бідні» рахували.

Воістину тоді час золотий і неповторний був.
Дім Контрактовий, наче серце ярмарків
Імперію до себе торжищем славетним привернув,
Європою далекою його скрізь чули стукотів.

Наш міжнародний торгівельний центр -Ромен,
За ярмарками був він більший в Україні.
Стояв на перехресті важливих шляхів здавен
Неперевершений Сорочинцями ще й донині.

Були тоді в імперії три торги знамениті:
Нижегородський, ще Ірбітський і Роменський.
Не сходив з вуст наш у великім Світі,
Як самий екзотичний ярмарок малоросійський.

І як метелики летять на Боже світло,
З столиць, губернь, повітів, хуторів,
Збиралося суспільства вершки, Ромен наповняло,
Із модниць, дачників, сімей купців , поміщиків.

Розчинилось усе минуле, наче з снами чарівними,
Із лихом несподіваним, з Турецькою війною.
Вщерть дім заповнивсь чужаками – полоненими,
Зорів учення ополченців площею своєю Гостинною.

Контрактний дім – великої історії лиш крихта наша,
Засумував, коли Іллінський ярмарок Полтава викрадала.
Готелем дні останні пилась його гірка чаша,
На колодки вже непотрібного із жалем розібрали.

Збудують з них на Підзоловщині обіч тюрми
Воєнної команди повітової скромні казарми.
До царськой армії там набирали рекрути,
Під плач рідних в невідомі розлучниці-путі.

Потім приходу школу в них призначать,
Соборних бідних прихожан дітей навчати!
І буде дяк псалтир і часослов читати,
До Господа любов у душах трепетних плекати.

Дітей молитви линуть із святого двору,
Багатого колись, булого сотника Ромену.
А поруч Монастирські башти ще вартують гору,
Фортечні древні згадки дивом збережені.

Внизу розкішна Виноградівщина із Сулою,
Ходи підземні під зрівняними фортечними валами.
Напроти Святодухів, зведений Північною війною,
Малиновими пестить навкруги усе дзвонами.

В його підвалинах віків таїни сплять.
Попід підлогою чавунною, позамуровані у склепах,
Полковники і сотники Ромену з сім’ями лежать,
Ніхто й не згадає святий забутий їхній прах.

З долини в обрії земля повіту простяглась,
За звичкою курять іще торовані шляхи,
Минає старожитності шляхетної великий наший час,
Століття дев’ятнадцяте вбиває у буття нові страшні віхи.
Валерій Яковлєв, Дім, 2007р.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *