Шахеди. Ніч. Прощаю і люблю… Я – дух у дусі найсвітліших містик. Хоч світло , мов столітнє інтерв’ю, раз пО раз мре в найцікавішім місці,
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
![]() |
Письменники та журналісти, вчені й аматори, поети і прозаїки, художники та гумористи – всі, хто вміє тримати перо. А таких на славній Роменській землі немало. |
Шахеди. Ніч. Прощаю і люблю… Я – дух у дусі найсвітліших містик. Хоч світло , мов столітнє інтерв’ю, раз пО раз мре в найцікавішім місці,
Осінь наснилась мені у казковім убранні – В райдужнім спектрі усі кольори не вмістить… Знову торкнулись душі холоди її ранні – Ті, що бентежать у
Рондель Жовтіють сукні вулиць у Ромені, У кленів сонцем світяться чуби. Навсібіч плід свій бризкають дуби, Калина листом хвастає черленим. Хапає вітер лист у свої
Ледве встигла сказати я “та́к”, Як почула у відповідь – “ні”. І заграли всі “скри́пки” в мені, Навіть ті, в яких стру́ни порвали. Чи від
23 жовтня виповнюється 135 років із дня народження археолога, музейника, краєзнавця Олександра Кузьмича Тахтая. Народився в сім’ї службовця у м. Ромни. Навчався у Роменському реальному
Осінньо-ржавий кінетизм, культ пільгоправних клумб міськради, не в пору – дух велопараду, сезонний водогону тиск , гіпертонічний жовтня криз , що став інсультом листопаду. Лише
Ти памʼятаєш, як це – жити без війни? Чекати сонця схід… А не відбій тривоги( Цей гул сирен в потилиці дзвенить, Ми зупинились тут, на
Стальні серця сьогодні в українців. І нерви також, світе, запевняю. Ти бачиш все, але мовчиш, мовчиш! Чого ти, світе, ну скажи, чекаєш? Чого чекаєш, світе,
Мале коло ронделів 110 річниці з дня народження Йосипа Дудки присвячується… А легковій пряде ронделі, поки засне в траві густій.* 1. Ронделя явлення нам Дудківським
Диптих ронделів 1. Стала я твоїм іменням, голосом, Річкою, що зветься днесь – Малий Ромен. Збіглися ромашки до твоїх знамен, День лоскоче Сонце житнім колосом.
Ти у осінь свою не спіши і мене не зови за собою, дописати ще маю вірші про вербу, що стоїть над водою. Вона зовсім іще
Не раз ця осінь із вершини Лікує зором, без аптек. Рожева латка конюшини – І вже не ниє поперек. І вабить очі листу линька –