Ти у осінь свою не спіши і мене не зови за собою, дописати ще маю вірші про вербу, що стоїть над водою. Вона зовсім іще
Позначка: сенс життя
Куди подіти осені печалі?
Не раз ця осінь із вершини Лікує зором, без аптек. Рожева латка конюшини – І вже не ниє поперек. І вабить очі листу линька –
Олександр Опанасович Потебня
Олександр Опанасович Потебня( 10(22) вересня 1835 – 29 листопада(11) грудня 1891). Цього дня, 190 років тому, на хуторі Манів, поблизу с. Гаврилівки Роменського повіту Полтавської
Під кутом
Спиває павутинка млосний ром – позавіконна осені предтеча. Останні дні відчалять, мов пором, який чекав терпляче літа втечі. А календар підсвічує шляхи, куди тримати курс
Простий паркан, нестругані дошки
Думка, висока, як дерево, підхоплює світлий тон. (Пауль Целан, переклав Петро Рихло) Простий паркан, нестругані дошки. Ясенелистий клен послабив руки. Ще лист пожадний в рості,
Мамо, привіт
Мамо, привіт, я вже…дома,- Крізь сльози були ці слова. -Далека дорога і втома, І радість, й печаль обійма. Привіт, моя ненька, я вдома На рідній