Той, кого загубили, навчається жити незнайденим…
…Безіменний герой у притулку невмисних розмов –
він мене не минув, випадково й болюче, мов заїди.
І вже ніч колувала пригоду магічним кермом.
Я за ним повелась, глибшав день мій, і ближчали обрії,
і ламалось проміння, крихке, як найперші слова.
Над минулим приблудька глумились дерева-добродії,
над майбутнім моїм місяць дзвоном глухим калатав.
Ось така новелетка нічна з невибагливим задумом,
тимчасово міцна, ніби ґудзик старого плаща,
під яким обертається зайда в хлопчисько незаймане,
й відпускає кермо, як в дитинстві з гори коліща.
23.09.2019