Піснями вмита тут дорога до села,
Пісні так сяють, наче усмішка хлібини.
На рушниках дитинства порухи крила,
І дух трави і глини свіжої в хатині.
Ця глина знала ер, стихій і голосів?!
У стріху падали й народжувались зорі!
…Стоять, як сироти, нечесані ліси,
І не пасе бабуся кози і цикорій.
Прогнувся вигін-Світ…
так наросло могил.
Стежки, мов вицвілі стрічки лляного неба.
Сплелись корінням води, друзі й вороги.
Як стало важче йти.
Як шрам, туману гребінь.
Рука й ріка.
Холодні квіти. Неживі.
Сльоза
травневим громом крикнула в долині.
Проснувся Дощ,
ладнає борщ із кропиви…
Цей вірш, мов клечання молитви і ясмину.