Осіння павутинка

ПАУТИНЫ ОСЕНИ

МОЯ ЛЮБОВ

Моя любов, моя печаль,
Недоколихана весною.
Із павутиння вже вуаль
Гойдає осінь наді мною.

Чи дійсність, а чи, може, сниться?
Туманом стежку затуля.
Не хочу я в руках синицю –
Чекаю з неба журавля!..

ПАУТИНЫ ОСЕНИ

Спектром красок кончается лето,
В фиолетовой дымке закат.
Я люблю, когда осень с рассветом
Облачается в дивный наряд.

Серебром заблестят паутины,
Ярким золотом листья горят.
Поздней осени краски – седины
Мне на волосы лечь норовят.

Я до боли люблю тебя, осень,
И любуюсь нарядом твоим.
Но не крась мне сединами волосы,
Пусть пестрят они цветом своим.

ПОПРОШУ У ОСЕНИ ОТСРОЧКУ

Попрошу у осени отсрочку,
Попрошу у лета ─ соловья.
Чтоб, когда скучаю в одиночку,
Не промчалась мигом жизнь моя.

Пусть соловушка споет мне песню,
Уведет печаль и грусть мою.
А я будто заново воскресну
И открою душу соловью.

Расскажу, когда бывает трудно,
Как душа моя порой кричит…
А потом опять приходит утро –
И сердечко пламенем горит.

Я опять живу, творю, мечтаю…
А когда стихает соловей,
Я свою мелодию слагаю
Из росинок, солнца и дождей.

Попрошу у осени отсрочки,
Все дела пока не завершу.
Ты не торопи мои денечки,
К старости я вовсе не спешу!

ВЕСНЯНИЙ ДОЩ

Вітер яблуні гілку гойдає,
Дощ вмиває шкарлупки кори,
Промінь сонця з-за хмар виглядає,
Щоб побачить весняний порив.

Йде весна поміж вулиці міста,
Дощ в калюжах асфальту бринить.
Дітвору він загнав у домівки,
Їм в калюжах бродить не велить.

Дощ весняний прийшов не надовго,
Он веселка вже в небі висить.
Вона вип’є всю воду з калюжі –
Й сміх дитячий в дворі задзвенить.

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *