Поетика
Як байдужа влада до людей,
То тремтить і знищує поетів.
Бо поет – це джерело ідей
І немає від людей секретів.
Ну, а влада хоче жирувать,
А тому безбожно краде й бреше.
Та не хоче правду ту сприймать,
Що поет у вічі прямо чеше.
Він над нею – наче булава,
Що народ за кривду візьме в руки.
Рани
Як часто у житті буває:
Допоки рана заживає,
Друге обходить боком щастя,
Хоч перше вам уже не здасться.
Ну, а коли журба проходить,
То пізно інше з другим ходить.
Тож і марнуєм свої роки
У лапах нової мороки,
Щоб потім брати, що попало
затим, що розуму замало.
Розпач
Засліпили очі сльози-
Заболіло серце.
Опустились злі морози
На пусте кубельце.
Суму тінь засеребрила
Твої русі коси…
Позвисали бистрі крила
На ранкові роси,
Але мудрий час розвіє
Нищівні печалі,
Щоб зросла нова надія,
Освітивши далі.
Сумнів
З душі очима лився смуток,
Де доля, схожа на мою,
На те життя, що все із латок.
Тож перед вибором стою:
Ворота- в пекло, чи- до раю?
За руки б взятись і піти,
Свого хреста я точно знаю,
Та чи потягнеш його ти?
Треба чи ні?
Чи треба це тобі, чи ні?
Та голосу твій тон
Весну пробуджує в мені,
Бере в п’янкий полон.
Щоб посміхнулося життя,
Яке ще не дожив,
Надію, як мале дитя,
Твій лик заворожив.
Сказало серце: це вона!
Ще й розум підтвердив….
Любов бува лишень одна,
Яку ти посадив.
Хами
До ранку немає довіри,
Бо зрадить, поринувши в ніч.
Сліпець лиш шукає кумирів,
Солодку «внімаючи річ».
На думці одне слово, друге…
Не знає, що творить і сам.
….пустив покоління убоге
На світ через Єву Адам.
Самі себе тішим гріхами
Та робимо іншим на зло.
Які ж ми усе -таки хами!
Не буде добра й не було.
Щастя
Щастя- випадковостей миття
Після нього довго в горлі ком.
Та за ним іде нове злиття
Із таким же самим дураком.
Шлях наш -чорно-біла полоса,
Нічого на долю нарікать!
Бджілка помирає, як куса,
А оса вкусила -і тікать!