Заклик
Вкраїнці мої, не корітесь ви злові,
Яка б не лягала під ноги нам путь,
Візьміть у похід моє мужнєє слово,
Як воїни-соколи зброю беруть.
Вставайте, єднайтесь, борітесь і дійте,
Не будьте до себе байдужі й німі,
Свій страх і зневіру на вітрі розвійте
І прапор з ганьби і біди підніміть.
По наших тілах і по душах невинних
Топталося рабство і горе війни,
Та дух наш живий, наша правда не гине,
Бо віда всей світ, що від Бога вони.
Пригноблює зло нас в епохи на зламі,
Та ми не здамось його лютій зимі –
Ми ж вільні були, ми ж були козаками!
І долю свою вибирали самі.
Нікому в житті, як трава, не хиліться.
Самі ми для себе і слуги, й пани.
Лиш Господу Богу доземно вклоніться,
Що він вас сподобив, щоб він вас хранив.
Добрі діла
У серце не зволю пускати
Байдужості я й на поріг.
Проблему складну розв`язати
Сусідові я допоміг.
І змусив служити я рими,
Де журиться сум і біда.
Я в труднощах друга підтримав
І бідному в руку подав.
Підняв із землі я калину,
Що бурею вітер зламав.
Отак би піднять Україну,
Щоб лиха народ наш не мав.
Де вулиця в вічному русі,
Життя на колесах летить,
Поміг я старенькій бабусі
Шосейний асфальт перейти…
Так радісно сонечко світить,
Як мрії, летять голуби.
Мені посміхаються квіти,
Бо добрі діла я зробив.
Пора
Пора нам зло викопувать з корінням.
Без цього нам нічого не здобуть…
Не знала ще такого Україна,
Що в неї мову дома відберуть.
Між нас зерно розбрату ворог сіє.
Мовчить грозово схмурений Тарас.
Нащо ж ти, владо, знов Малоросію
На Україні милій твориш в нас?
І не було, й нема для тебе Бога.
А ним осудиться твоя вина,
Нащо Москві ти стелишся під ноги,
Щоб їх об тебе витерла вона?