Ромене мій – моя маленька рідна Україно!
Каштаноооко так дзвениш поміж черлених горобин.
Тут скіф мечі гострив на сонці у тяжку годину,
Тут славу колихають трави над курганом, наче дзвін.
Ромене мій, хоробрий князю, граде сивочолий!
Тут січень снігом, цвітом-болем вибілив мій шлях,
Тут предки засівали – виколисували долю,
У тебе вчилася життя любити, наче небо птах.
Ромене мій! Коханням вічним тут Сула хлюпоче,
Тут вічність дихає в камінчику, в малій росі.
Душа – на крилах вітру – зупинитися не хоче,
О краю мій, мій рідний острів дивовижної краси.
Ро-ме-н, Ро-ме-н!
В цім слові оживають рідні, друзі,
Столітні зими, сиві осені, весняні дні хмільні.
Тут я живу, думки мої, мов промені, в напрузі,
Тут сонцем ромен-квітка світиться в мені!