Летять віки, пройшли по них народи,
Зоставсь лиш спомин – сива ковила;
В степу курганом, символом свободи,
Утвердилась Роменщина моя.
Живе там пам’ять волелюбних скитів,
Звитяжний квіт – козацькая душа;
Серця солдатські праведні як діти,
Дух непокори батька Калниша.
Квітчайсь добром, моє Посулля,
Зростай достатком, хліборобський край!
Та збережи своє коріння –
Свій рід козацький вічно пам’ятай.
Нас не збороли війни і негоди,
Лихая ненависть не подола;
Добро укріпить душу мого роду,
Стоїть курган – Роменщина моя.
Прийде той час, та сонячна година,
Постане в силі мій посульський рід,
Всміхнеться в щасті матір – Україна,
Родився новий, молодий нарід.
Квітчайсь добром, моє Посулля,
Зростай достатком, хліборобський край!
Та збережи своє коріння –
Свій рід козацький вічно пам’ятай.