Ти чарівна, веселка моя,
Серед чистого неба без грому.
Кольорами любуюся я,
Розганяючи відчай і втому.
Непомітно спливають роки
В небуття, як те листя опале,
Та тепло від твоєї руки
Манить серце в невідомі далі.
Є ріка, а над нею мосток,
Що єднає нас з Божої волі.
Підіймає до самих зірок
Наші душі збентежені, голі.
Я дивлюсь на чудо земне
І надією сам себе грію,
Що між нами – усе головне –
І нічого з собою не вдію.
Побреду я по тому мосту
І не буду ніколи жаліти,
Відчуваючи гріх за версту,
Несучи до коханої квіти.
Ти небесна, веселко моя,
Семицвітна без блискавки й грому.
Як же сумно, що в тебе сім’я.
І що все ще належить другому.