Сліпий Перебендя, Олег Шупляк, 2015р

Я ніколи не був малоросом

Я ніколи не був малоросом

Я ніколи не був малоросом
І в холодній чужій далині
Золотим, перезрілим колоссям
Україно, ти снилась мені.
І куди б я не йшов або їхав
І в якім не палав би вогні,
Мати-ненько, моя Україно!
Знов і знову ти снишся мені.
Вже на скронях сивіє волосся,
А для мене тут сонце встає.
Я ніколи не був малоросом
Українець! То ймення моє!

Ода слову

Слово – лечит, слово – ранит,
Слово – гладит, как вода.
А порой ведь так нагадит,
Не забудешь никогда.
Слово – пуля, слово – птица,
Слово – песня иногда,
То живая вдруг водица,
Тут же – мертвая вода.
Плещет молот с наковальней,
Прокатился и каток,
А присмотришься пристальней –
Слова тоненький росток
Пробивается сквозь тину
Словоблудия и лжи,
Разрывая паутину,
Слово –сила, не скажи!
И возьму я это слово
Да добавлю часть души,
А шестое чувство шепчет:
Запиши ведь, запиши…
Я душою обласкаю,
Запишу его пером.
Никакая чтоб иуда
Не срубила топором!

Проснувсь учора серед ночі…

Проснувсь учора серед ночі,
Здригнувшись тілом уві сні
Мені наснились твої очі,
Немов на покуті вони.
Переді мною стара хата
Долівка, лави, піч, столи,
І рушниками вся убрата.
А там, на покуті – вони…
Стою змокрілий на порозі
І на дворі іде гроза,
Ступити далі я не в змозі,
Бо на очах твоїх сльоза….

***
Калино, калино, калинко моя …
Назустріч розправ свої віти.
Ось тут, біля тебе, душею зріс я,
А потім зросли й мої діти.
І де б не бував, у якому краю,
Світи відкриваючи нові та нові,
В душі бережу Батьківщину свою,
Дитинства мости калинові…

Развейте мой пепел по полю…

Развейте мой пепел по полю,
По ветру пустите меня,
Душа пусть почувствует волю,
Полет вороного коня.
И буду я плыть, кувыркаясь,
Летя с высоты голубой…
Частичкой в земле растворяясь,
Я все же останусь собой!!!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *