Василь Іванович Андрєєв

ВИЗНАНИЙ ЧАСОМ

Відомі люди Ромен… Хто вони? Це ті, що жили в Ромнах і зробили внесок у розвиток міста, розбудови його майбутнього. Одним із таких людей був Василь Іванович Андрєєв (20.03.1909-25.11.1975), громадський діяч, фахівець високого рівня в галузі легкої промисловості, директор Роменської взуттєвої фабрики. Він прожив коротке життя, усього 66 років, його біографія – це хвилюючий людський документ епохи.
Народився на Донеччині у м. Бахмут Донецької області. З десяти років свого дитячого віку залишився сиротою, бо в один і той же рік помер його батько, а потім мама. Виховувався в сім’ї старшого брата. Практично з цього віку почалося його доросле життя, бо треба було заробляти на хліб. Майстрував у сусідів – кустарів-шевців, а згодом був учнем та робітником Артемівської взуттєвої фабрики. Одночасно працював та навчався у вечірній школі робітничої молоді. Так розпочався його трудовий шлях: від учня шевця до керманича підприємства.
Витримати таку складну ситуацію допоміг його наполегливий характер, природні здібності й найголовніше – у нього була мета життя. Полягала вона в тому, що він мав велике бажання вчитися. Цією дорогою йшов. Навчання на першому місці. Він вчився всьому, придивлявся до успішних людей. Закінчив Київський інститут шкіряної промисловості у 1937р., отримав направлення на роботу головним інженером на Роменську взуттєву фабрику “Быстроход”. У Ромнах Василь Іванович був першим дипломованим інженером за фахом “Технологія виробів із шкіри та її замінників”.
Роки трудового шляху В.І. Андрєєва охоплювали період існування планової системи управління народним господарством, життя було підпорядковане “господину Плану”, кажучи російською мовою. Ось тут і виявився характер, професіоналізм, відповідальність, уміння керувати господарством і людьми – такі риси були притаманні Василеві Івановичу. Він добре володів мистецтвом господарювання, бо не було такої технологічної операції з виробництва взуття, на якій би він не працював. Удосконалення технології виробництва взуття ніколи не проходило повз нього, особисто вносив рацпропозиції, адже це був важливий потенціал для підвищення продуктивності праці й найголовніше – для виконання плану виробництва.
В.І. Андрєєв користувався повагою й авторитетом у колективі фабрики та вищих інстанціях. Передавав свій професійний і життєвий досвід робітникам, які в майбутньому стали директорами, державними службовцями виконавчої гілки влади різного рівня або отримали вищу освіту за фахом інженера з виробництва взуття. Був чуйною людиною, бо добре знав багатьох працівників, інженерно-технічних робітників, побував не в одній робітничій сім’ї. І це допомагало йому в роботі, адже він був кращим пропагандистом, вихователем. Його методика занять була перевірена життям. Він виступав із численними лекціями, розповідав слухачам, як треба пов’язати дану тему з потребами виробництва, у чому полягає її важливість і значення. Робота семінарів давала хороші результати, позитивно впливала на виконання виробничих планів, підвищення трудової дисципліни.
Лихоліття Великої Вітчизняної війни Андрєєв В.І. зустрів на трудовому фронті. Він очолив евакуацію Роменської взуттєвої фабрики до м. Ташкент. У неймовірно важких умовах Василь Іванович забезпечував працевлаштування та проживання робітників фабрики, налагоджував безперебійний виробничий процес для своєчасної поставки взуття армії, фронту. А з 1942 по 1943 р.р. перебував у лавах Радянської армії, захищаючи вітчизну від фашизму. Після визволення м. Ромни 16 вересня 1943 р. від німецько-фашистських загарбників роменці мріяли якнайшвидше повернутися до рідного міста. Наприкінці квітня 1944 р. Василь Іванович повертається на взуттєву фабрику та за рішенням Сумського обкому партії й обллегпрому призначається її директором.
У післявоєнні роки діяльність Андрєєва В.І. була спрямована на відродження Роменської взуттєвої фабрики та інших підприємств України. Він працював на керівних посадах взуттєвих фабрик, а також головним інженером-заступником начальника управління легкої промисловості Херсонського, Луганського, Придніпровського раднаргоспів. У зв’язку з ліквідацією раднаргоспів та на прохання колективу Роменського шкіряно-взуттєвого комбінату був призначений його директором.
Василь Іванович завжди був новатором багатьох починань. Так набутий практичний досвід на ниві легкої промисловості підказав йому взятися за нову справу. Саме він організовує реконструкцію комбінату й будівництво нової сучасної фабрики. Турбота про людей, бережне ставлення до кадрів спонукають його до будівництва медичної амбулаторії, гуртожитку та житлових будинків для працівників свого підприємства.
Місцеві органи виконавчої влади високо оцінювали вклад, внесений В.І. Андрєєвим у промисловість міста за 43 роки роботи в ній, багато сил і енергії він віддавав справі здійснення реконструкції підприємства.
Висока оцінка його праці начальника Головного управління взуттєвої промисловості Міністерства легкої промисловості Української РСР Балутенка В.В., кандидата технічних наук. Він високо цінив багаторічну роботу Василя Івановича у взуттєвій промисловості за той внесок, що він зробив у її розвиток. А особисто сам завжди вчився працювати у Василя Івановича.
Як справжньому патріоту своєї землі, Василю Івановичу Андрєєву були притаманні риси високої гуманності – честь, відданість справі, безкомпромісність, доброта, готовність допомогти іншому.
Поруч із ним завжди була його дружина – Лідія Максимівна, вони мали трьох дітей: двоє синів і дочку. Його родовід продовжується в онуках і правнуках.

Василь Андрєєв. Відрядження з випробуванням. Київ. Український клуб. 2009. 63 с.
Василь Андрєєв. Відрядження з випробуванням. Київ. Український клуб. 2009. 63 с.

У 1971 р. В.І. Андрєєв вийшов на пенсію, його покликала нова справа – писати книгу спогадів про своє життя. Він написав невелику за розміром, але глибоку за змістом книжку “Відрядження з випробуванням”. * Багато думок для роздумів вона надає. У книзі подаються два есеї.
Есей “Відрядження з випробуванням” охоплює голодний 1933 рік. Автор відобразив події стримано, ураховуючи часи, коли писалася книжка. Зміст цього твору займає невеликий проміжок часу – усього три відрядних дні, начебто епізод у житті. Проте три дні не прості, а дні голоду, дні випробування на міцність, які автор пережив, ледь залишився живим. Цей епізод із його життя не виходив із пам’яті, він описав і доніс до нас, прийдешніх поколінь, зміст подій, що вирували у першій половині двадцятого століття.
Есей “Вдома більше рідних” написаний раніше, задумувався автором як початок книги, у якій подаються спогади про своє дитинство.
Завершити книгу спогадів автор не встиг, бо на 67 році В.І. Андрєєв передчасно пішов із життя. Світла пам`ять про надзвичайного трудівника, цілеспрямованого фахівця, талановитого керівника Василя Івановича Андрєєва назавжди збережеться у серцях роменців, тих, хто знав його, працював поруч із ним. Такі люди є гордістю нашої історичної Сумщини.

Валентина АНДРЄЄВА,
донька В.І. Андрєєва

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *