Гуманність

Війна

Війна, палають села і міста,
Свистять снаряди,рвуться міни,
Нещасні матері не сплять,
Благають в бога переміни.
Щоб хоч як діток вберегти
Від голоду і злої смерті,
І плачуть: «Де чоловіки
Чи ще живі, чи вже померли?»
А німці тут вже на порозі,
Війна не десь там у дорозі,
Війна прийшла вже в кожен дім,
Кому вже й звістку принесла,
Кому спалила рідну хату…
Он там рида невтішна мати,
Загинув в лютій війні син…
Німці в Ромнах: «Дай курку, млеко».
Несуть, гребуть усе підряд,
Лигають шнапс, – Москва далеко,
Взяти Москву – такий наряд.
Зганяють в рабство юнаків,
Везуть в Німеччину прокляту,
А кругом сльози, плач і гнів,
Чи буде ж в нашім домі свято?
Три роки німець панував
На Роменщині моїй милій,
На все життя запам’ятав
Лихі часи, буремні хвилі.
У хаті – штаб, ми – у сараї,
Загнали німці туди нас,
Німці кругом, мов хижі зграї,
Зносять паркани про запас
Весь двір завалений дошками
Гвіздки стирчать, мов їжаки.
Біг і упав, кричу: «О мамо!
Гвіздок стирчить он із руки…»
Мама прибігла, вся в сльозах,
Руку мою з гвіздка знімала
Рука в крові, для мене жах,
Кричав, що й німцям було мало…
Несла матуся на руках
Мене до старої лікарні
А там нікого, який жах:
Ні лікарів, лиш санітарка.
Немає йоду, бинта, вати,
А кров із рани цебенить
Мама не знає, що діяти…
Бабця пакет дає умить
Їй німець передав, бо бачив,
Мабуть, і в нього діти є,
Раз пожалів, що малий плаче,
Що кров із рани ключем б’є.
Ідем додому, рука перев’язана
Бинтом через ліве плече,
Німці регочуть: «Партизан» зв’язаний,
Тепер нікуди не втече.
Три роки минуло, женуть німців назад
Та сльози вдома і стогін
Загинув батько на війні –
Такий невтішний спомин.
2009р

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *