Золота осінь кохання

Усе вже літо віддало

Люблю тебе ясеном

Біліють хмарки лебедино
І яблука пахнуть вином.
Із мрій своїх квітів предивних
Плету я для тебе вінок.
Вже осінь бреде видноколом,
І пам“ять за літом щемить…
Люблю тебе ясеном в полі,
Який одиноко шумить.
З тобою, як світ, я багатий.
Свічуся, як сонце в струмку.
Люблю тебе вільно, без клятви,
Як вітер тополю струнку.
Про тебе я буду шуміти,
Про очі кохані ясні,
До тебе тягнутиму віти,
Неначе зелені пісні.
17 жовтня 2013 р.

Усе вже літо віддало

Рядном хмарин прикрилась осінь.
Десь журавлі кричать в путі.
Не від добра їм довелося
З холодних рук її летіть.
Не все ж тепло, не все ж удачі,
Усе вже літо віддало
Надворі дощ невтішно плаче,
Надовго, видно, затягло.
В сльозах краплин сумують квіти,
Про щось задумавсь жовтий сад…
Я не журюсь за теплим літом
І зовсім осені не рад.
Плачу я часу днями мито
І серце думкою жалю:
Чого не можеш ти змінити
Тому й корися без жалю?
18 жовтня 2012 р.

Прогулянка з осінню

Отав немає вже на луках,
І жовтень золото кладе…
Незримо взявшися за руки,
Ми вдвох із осінню ідем.
Інтимна тиша множить чари,
Як жовтий факел, клен горить.
Бредем ми в повені мовчання,
Ніхто не хоче говорить.
В кущах пониклих придорожніх
Радар свій павучок снує…
Ми йдем, як часу перехожі,
І кожен дума про своє.
Туманом стежка заростає,
По ній ідем лиш я і ти…
Мов слово сказане востаннє,
Листок на землю шурхотить.
19 жовтня 2012 р.

***
А я у снах іще літаю,
Як в роки юності летів.
Тебе жадану пригортаю
Я пелюстками почуттів.
Зажури я напивсь вже досить,
Моя найкраща, золота,
Не говори мені про осінь,
Що журавлями відліта.
Я серцем буду розквітати,
Бо ти у мене, люба, є.
Бо щастя наше – це кохати
І буть коханим навзаєм.
Усе забудеться із часом,
Лише любові вічно жить.
Вона, як сповідь і причастя,
Нам душу здатна освятить.
24 жовтня 2012 р.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *