 |
 |
 |
 |
 |
Чотири роки…Тридцять чотири тисячі годин…Від Москви до Берліна – дві тисячі шістдесят кілометрів. Мільйони загиблих, не народжені діти, вдови, сироти… Така ціна перемоги у війні 1941 – 1945 років. Та пам`ять нетлінна. Вона дивиться на нас зі світлин, про події тих років нагадують братські могили, обеліски, меморіали, пам`ятники, кінохроніки, книги і… ” похоронки”. Найболючим спогадом є саме вони. Це документ – посвідка про загибель військовослужбовця та місце його поховання в роки війни. Між собою ж його люди називали ” похоронкою”. Такі ” чорні” листи надходили майже у кожну родину. Одна з таких ” похоронок” дісталась мені від свекра. Його батько, а дідусь мого чоловіка, Москаленко Євгеній Олексійович, загинув у 1943 році, у званні капітана. Свекір його не пам`ятає, бо на той час йому було не повних два рочки. Та мама роками берегла пам`ять про останні хвилини перед розлукою, зберігала світлини та ” убивчі” посвідчення. Беріг усе це і свекір після її смерті. Та, аби не згасла пам`ять про своїх рідних передав свій ” скарб” нам, щоб прийдешні покоління знали, якою ціною їм дісталося щастя – жити. Можна по – різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по – різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг в боях, хто віддав життя для щастя інших.