На високому пагорбі стояло три дерева. Серед лісової краси всім було любо та мило. Але їм хотілося послужити людям. Одне з них думало так:
– Зрубають мене люди, зроблять красиву, орнаментом оздоблену скриню, покладуть в неї коштовності, поставлять на найпочеснішому місці, будуть милуватися та розхвалювати.
Друге дерево мріяло про незвідані океанські простори.
– Зроблять з мене білосніжний красень-корабель. Попливуть на ньому люди по морях-океанах у найекзотичніші країни. На палубі прогулюватиметься вишукана публіка. День і ніч гуляння, веселості. Дивитимуться на мене маленькі рибальські човники та будуть заздрити.
Третє дерево бажало стояти на горбі, серед чарівної природи. Щоб люди дивись на нього і бачили блакитне небо, кучеряві, ніби баранчики, хмарки, а вночі спостерігали за ясним місяцем, зорями-самоцвітами. Любувалися всім тим, що створив Творець наш небесний.
І ось одного дня прийшли лісоруби, спиляли дерева і почали майструвати предмети та речі для своїх потреб.
Один з лісорубів був бідний, в нього не було не то що скарбів, а навіть грошей на перші потреби. Скриня йому була аж ніяк не потрібна. Тому видовбав селянин з колоди ясла для домашньої худоби.
Другий теж не мав коштів, щоб збудувати білосніжний вітрильник, тому змайстрував звичайного човна.
Третій майстер довго висушував деревину, обробляв її і зробив хрест.
Дерева по своїй скромності мріяли про корисне земне призначення, але їм довелося виконати велику Божественну місію. Саме в яслах знайшло прихисток немовля по імені Ісус Христос. У звичайному рибальському човні подорожував Син Божий. І саме з нього він зупинив бурю на морі.
І вже несучи хрест на гору, Всевишній згадував добрим словом майстра, який висушив, добре вистругав дерево, і цим хоч трошки полегшив його муки.
Микола ЛАВРИК.
