Я вітер, я хмарка.
Повію, лечу,
Громом загуркочу,
Дощем упаду.
Сяду на квіти,
Нектар той п’янкий
Жучком-павучком
Жадібно п’ю.
Коником у травах
Стрибаю, тріщу,
Метеликом в небо
Знову піднімусь.
Дума за думою
Мову вела,
На круті косогори
Вечір лягав.
Сонечко тепле
Замріяно в далях
На вербах гойдалось
Під спів колисковий.
***
Немає, немає
У світі добра,
Де пісень не співають,
Не п’ють де вина.
В очах яких сльози,
У серці лиш зло
І кров із жил сушить
Та куля стальна.
Немає, немає
У світі добра,
Де пісень не співають,
Де любові нема.
На майдані зібрання,
Стільки плюнуто слів.
У кожного в грудях
Лиш камінь важкий.
Немає, немає
У світі добра,
Де пісень не співають,
У хаті хліба нема.
Під парканом голодна
Дитина сидить.
Дідусь продає
Вже й медаль «За Берлін».
Немає, немає
У світі добра,
Де пісень не співають,
Не п’ють де вина.
***
Похилилась стара хата,
Огорожа впала,
Заросла травою стежка,
Та ще й крапивою.
У пустих вікнах гуляв вітер
У самоті болючій.
Уже ніхто сюди не прийде.
Ідуть минають люди.
Вже ніхто не зайде в двері,
Слово не промовить.
Тут життя навік завмерло.
Час розвіє попіл.
***
І коли б тая радість
У грудях була,
І коли б теє серце
Не знало раба.
І коли б тії очі
Не бачили бід,
Тії вуха не чули
Ненависті слів,
За пазухою камінь
Рука не держала,
У гнівнім пориві
Святом смерть не ставала.
Окроплене кров’ю
Знамено свобод.
В серці рана надовго
Пам ‘яті і тривог.
***
Ті ворони в небі,
Як чорная хмара,
Над полем літають,
Щоб його розмести.
Я в землю посіяв
Зерна золотії.
Ростіть! Так думав,
Щоб жити, не вмерти.
Ростіть на радість
І людям, й мені.
Чия тільки заздрість –
Той ворог мій злий?
Хто чорнеє лихо
Страшне напустив?
Літає, кружляє
Над полем моїм.
Дайте стріли і лук,
Розтягну тятиву.
Постріл знайде мій ціль.
Бути, бути добру.
***
Треба вірити в казки.
Все буває у житті.
Ти сьогодні пан ніхто,
Завтра матимеш всього:
Гривні, долари і друзів.
І тебе всі палко люблять
Твоє ім’я на вустах,
Мов на квітах той нектар.
Треба вірити в казки:
Жити легше так в житті.
Коли зрадить доля зла,
Серце віра зігріва.
***
Вітер, холодний вітер
Вовком виє у дикому полі.
Морозом і снігом гуляє січень,
Мов кінь білогривий на волі.
Бринять чарівні його струни,
Як страшні, як сумні ці пісні.
Холодом здавить безсилії груди
І голос таємний все мовить: «Спи, спи».
Сонця згасає вогонь.
Осліпло напружені очі.
Я чую, я чую крізь сон
Ту пісню зимової ночі.
***
Онімілий, омертвілий
Дуб стоїть високий.
Сонце сушить його жили.
Вітер мете попіл.
А птахи мимо летять,
Сядуть, відпочинуть.
Гнізда тільки не звивають,
Де життя немає.
Онімілий, омертвілий
Дуб стоїть високий.
Дятел лупить, зголоднілий,
Його мертві боки.