Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Ромнах.

ТЕЧЕ СУЛА…

БЕРЕЗНЕВА ЗИМА

Зима повернулася знову,
Засипала снігом стежки.
Я з березнем маю розмову:
– Чому воно все навпаки?

Весни ніби вже дочекались,
І сонце прогріло поріг.
А тут ось вийшла на ганок –
Знов пада на голову сніг.

Темная хмара нависла,
Сипле, немов з рукава.
Падає сніг прямовисно –
В березні знову зима.

Та березнева зима не на довго,
Вже прилетіли шпаки.
Сонечко землю пригріє,
Й кинеться сніг навтіки.

ТЕЧЕ СУЛА…

Тече Сула в краю моїм роменськім,
Тече вона крізь плин моїх років.
А я літа відлічую крізь весни,
Вже сивина на скронях у батьків.

Тече Сула через роки й століття,
Стоять каштани й велетні-дуби.
А я у сквері назбираю листя,
Та з жмені погодую голубів.

Тече Сула, їй до Дніпра неблизько,
Несе вона йому джерельної води.
А я Тарасові вклоняюсь низько,
Що по землі роменській він ходив.

РОМЕН, РОМЕН…

Красивий Ромен, коли квітнуть каштани.
Щасливий Ромен, коли спів солов’я
Звучить над Сулою до самого рання.
Це все мій Ромен – батьківщина моя.

МАТЕРИНСЬКА ДОЛЯ

Встану вранці-рано
Та й піду у поле.
Може, там зустріну
Я мамину долю.

Там, у чистім полі,
Де зріє колосся,
Розпитаю долю,
Як мамі жилося.

Доля посміхнулась:
– Навіщо питаєш?
Як мамі жилося,
Сама добре знаєш.

Жилося їй тяжко:
І косила, й жала.
Із фронту коханого
З синком виглядала.

Як у полі жала,
На луках косила.
Де вона черпала
Здоров’я і силу?
Від зерна дозрілого
Колосок нагнувся.
А до мами з фронту
Милий не вернувся.

Прийшла похоронка,
Затремтіли руки.
– Що ж буду розказувать
Я дітям і внукам?

А доля послала
Синочка й двох дочок.
Довго жила мама
Сама, в одиночку.

Здоров’я не стало –
Доглядали діти.
А похоронили –
Тепер носять квіти.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *