Медсестра
Пригнічена роками і нуждою.
Доволі потріпали перемін вітри.
Дітей одна ростила, стала як вдовою,
Із щирою душею медсестри.
У добрий час в лікарню хто приходить?..
Сюди привозять тих, кого звалив недуг.
Як лікувати, припис лікар зробить,
А ти, сестра, дивись, лікуй, мій друг.
Та біль чужий стає і твоїм болем…
Страждання всі повинна пережить,
Пройти сімейним витоптаним полем,
Що й літом не змогло зазеленіть.
Ось і живеш людським і своїм горем…
Та хто це тільки зможе зрозуміти й оцінить ?
Сповідь
Усик В.М.
Коли ще молодість буяла і цвіла,
Не думалось про безпорадну старість.
Тоді здавалося, природа назавжди дала
І вроду, й голос, виправку і радість.
Та молодість так скоро промайнула…
Я з дітками в хатині бідувала…
А непосильна праця горбила і гнула.
Щоб приховати біль, не плакала – співала.
І дорікала ненька часто так мені:
«Свою ти, доню, проспівала Долю».
Те, що дала мені, в сумні вплела пісні,
А серце у житті дало їм волю.
В своїй душі я біди все ховала…
Сама оплакувала їх, при людях – оспівала.
***
Стареньку після дня народження
сусідки запитали,
Що найкоштовніше з дарунків
їй подарували.
– За прожиті роки
більш вартого не знаю:
Синок з онуками
до мене завітали.
Як за грудьми чоловіків –
дружини знамениті,
Порядні, чесні,
важні, імениті…
Зовсім по-іншому
самотній залишитись…
І зуби мерзнуть,
губами не прикриті.
* **
Дорогам ціну той лиш знає,
Хто все життя по них блукає.
Все ж найдорожчою є та,
Яка до матері звертає.
***
Чого ти, мамо, рано так від нас пішла ?..
Лишились ми зовсім осиротілі…
Ти нам завжди негаснучою зіркою була,
А ми для тебе – діти твої милі.
Як часто турбували ми тебе без каяття.
Та ти на нас не поспішала ображатись.
Хоч і запізно, нам пробач всі прикрощі життя.
Перед твоєю тінню ми повинні повинитись.
Багато як не розуміли ми колись…
Та все ж потрібно чесно в очі подивитись.
Ти тільки, мамо, в дім наш повернись,
На тебе, як богиню, будемо молитись.
На жаль, це розуміння приходить нам з роками,
Коли самі стаєм ми з досвідом батьками.