Олена хутко схопилася з постелі, зачерпнула п’ятірнею з діжки води, хлюпнула на обличчя (от і все вмивання), заходилася терти свиням буряки. Замішала їх дертю, винесла в саж. Подоїла корову, відігнала в череду. Повернулась у двір, заходилася годувати качат, гусят. А тут ще Рекс відв’язався, довелося по городу гасати за собакою.
Гляну на небо, а сонечко вже ген вгору підбилося, причепурене таке, ясно та тепло світить.
– О Боже! – руками об поли вдарила Олена. – Думалося ж до церкви сходить. Чи йти вже, чи ні, – хотіла вже відмовитись від такого дійства, а потім, згадавши народне: краще пізніше, ніж ніколи, швиденько почала збиратися до храму. Переодягнула перед люстром захвиськану мішанкою спідницю, а, мацнувши вже далеко не першої свіжості кофтину, подумала: “піду і в цій, старенькій. Мені заміж не йти”. Ще ж і яблук потрібно нарвати… А вони в саду червонобокі, великі, мов горнята, густо на гілляках позвисали. Але ж, щоб їх нарвати, потрібно виносити драбину, дертися вгору. А час не біжить, а прямо летить,
назбирала знизу червивих, зморщених плодів, зав’язала в хустку і бігом городами на автобус. Вже в місті, на бігу, під церквою купила свічку, букетик квітів та декілька головок маку (знала, що так годиться). Зайшла у церковний двір, а там люду, як в мурашнику. Стоять прочани у три ряди і так тісно, що між ними, здається, і пальця не просунеш.
Обійшла, шукаючи хоч якийсь маленький закуточок, щоб стати, та де там… Сама собі докоряє: потрібно було раніше встати, а вузлик на освячення з вечора підготувати. І час же був, із сусідкою більше години теревенила. Ходила снувала Настя поміж рядами богомольців, та й притулилася за ворітьми церковного двору, де, зупиняючись на бігу, ставили корзини з їством такі ж, як і вона, запізнілі.
Отак за земними житейськими клопотами (кругом- бігом) ми забуваємо не то що до церкви сходити, а й лоба перехрестити. Надійде старість, висохне змарніле тіло, покладуть його у землю, а душа підніметься голубкою в небесну синь, стане на Божий суд. За звичкою потягнеться до раю, туди, де любо та мило. Але їй не знайдеться там місця, запізнилась душа, як і Настя на Спаса до церкви. Бо в тій Божій хатинці радіють та благоговіють ті, хто за земного життя не “прихватками” ходив до церкви, а денно і нощно служив Богу, робив добро своїм ближнім.
