Душа скрипки

Скрипка

Всіма покинута, забута,
Стояла вона на вікні.
Неначе морозами скута
Тонула в вечірній імлі.

І разом із нею тонули
Мелодії ті чарівні,
Що ви не лише не збагнули,
А, навіть, топили в багні.

І, навіть, від пилу забувши
Протерти тендітне чоло,
Ви просто їй плюнули в душу –
О, як же це бридко було!

Ви,кажете, не Страдиварі?
Й тому її струни мовчать?
А ви їх будили, торкали,
А ви їм давали співать?

Не треба завзятого майстра,
Ні золота, ані гроша.
Ви лиш трохи їй підспівайте –
І в скрипки заграє душа!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *