(1873 – 1930)
Народився 4 лютого 1873 року в Києві. Здобуває середню освіту та закінчує престижну школу малювання художника Миколи Мурашка. Вищу художню освіту отримує в Петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Рєпіна. Ще студентом у 1894-1895 роках допомагав В. М. Васнєцову і
М.В.Нестєрову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві.
Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси живопису і малювання. В 1902—1903 роках Т.О.Сафонов разом з відомим художником М.В.Нестєровим працював над розписом церкви в грузинському стилі в місті Абас-Тумані на Кавказі.
У 1904 році в Кременці відкривається комерційне училище, куди Т.О.Сафонов був запрошений на посаду викладача малювання. Десять років роботи у Кременці (1904—1914) були періодом розквіту його творчості. «Думи мої, думи» (1911) — полотно, написане до Шевченківської річниці, було представлене в 1914 році на Всесвітній виставці в Парижі. Його педагогічний талант і організаторські здібності були відзначені. 2 травня 1906 року нагороджений орденом святого Станіслава III ступеня. Тимофій Олексійович організовує курси малювання, де безкоштовно могли навчатись діти бідняків.
У 1914 році, коли почалась Перша світова війна, родина Сафонових виїжджає з Кременця у Ромни, де Тимофій Олексійович викладав малювання до 1918 року у Роменському реальному училищі. Тимофій Олексійович і в Ромні не зрадив своїм переконанням. Окрім викладання в реальному училищі, він організовує безкоштовні курси з малювання для молоді, проводить численні благодійні виставки для збору коштів на утримання бідних реалістів. Підтримує Сафонов і місцеву «Просвіту». Їй він дарує одну з найкращих своїх робіт «Думи, мої думи», яка після ліквідації «Просвіти» надійшла до Роменського краєзнавчого музею.
У 1918 році Сафонов повертається до Києва, де влаштовується викладачем у місцевому реальному училищі. З 1919 року і до кінця життя художник проживає у Києві: викладає в Київському інституті народної освіти, Київському педагогічному технікумі імені Пирогова, виступає з лекціями на різних курсах, багато друкується у пресі з питань методики викладання образотворчого мистецтва.
Йому як талановитому педагогу також доручають керувати відділом художньої освіти при Наркомпросі. Сафонов підтримує новостворену Академію мистецтв.
Передчасно, після тяжкої хвороби 29 травня 1930 року Тимофій Сафонов помер. Похований на Лук’янівському кладовищі.
У Кременецькому музеї сьогодні зберігаються «Дедеркальський пейзаж», «Портрет Марусі» (подарований Н.Т. Духновською у 1988 р.), «М.Т. Сафонова в житі».
В нашому місті художник залишив про себе добру пам’ять. У Роменському краєзнавчому музеї є чотири його картини. Це «Думи, мої думи», «Хаос», «Вітряк над озером», «Храм повітря».
Він творив Українську Академію мистецтв.
Дивна річ людська пам’ять. Інколи за життя тебе, здається, всі добре знають, за версту шапку знімають, особливо тоді, коли в чомусь потребують твоєї допомоги, а потім…
А буває й так, що досить кількох років, щоб залишити по собі добру пам’ять. Це тоді, коли зроблене тобою продовжує хвилювати людей, тривожити їхні душі і серця, коли твоя духовна енергія через творіння твоїх рук передається все новим і новим поколінням.
Саме такою – високою і незнищенною – є пам’ять про Тимофія Сафонова – відомого українського живописця, педагога, професора, одного з організаторів художньої освіти в Україні і одного з фундаторів Української Академії мистецтв, котрий залишив по собі незабутній слід в розвитку українського живопису і в історії українського мистецтва. Життєва доля його деякий час була пов’язана з нашим містом. Але й за цей період він встиг залишити нащадкам частинку свого серця, своєї душі, частину свого високого мистецтва.
Талановитий митець постійно виставляється на численних художніх виставках, його твори ніколи не були поза увагою шанувальників художнього мистецтва і художньої критики. 1912 року, наприклад, на художній виставці в Катеринославі його роботи були відзначені золотою медаллю. А наступного року на Київській Всеросійській фабрично-заводській і науково-художній виставці він здобуває Велику золоту медаль.
Лихоліття першої світової війни і турбота про безпеку сім’ї змушують Тимофія Сафонова з дружиною та трьома доньками в 1914 році переїхати з прифронтового Кременця до віддаленого від фронту Ромна, де в реальному училищі з’явилася вакансія викладача креслення та малювання. Пізніше працює в жіночій гімназії.
Подружжя Сафонових наймає квартиру в будинку по вулиці Суздальській (теперішня вул. гетьмана Мазепи) неподалік міського саду. Вони відразу ж включились в культурно – мистецьке життя нашого міста. Дружина художника Ганна Миколаївна, професійна піаністка, брала участь у концертах, що проводилися в жіночій гімназії, виступаючи в дуеті з відомим роменським скрипалем Михайлом Свєтом, а в літню пору разом з місцевими аматорами виступала в міському саду.
Тимофій Олексійович і в Ромні не зрадив своєму покликанню. Окрім викладання в реальному училищі, він організовує безкоштовні курси з малювання для молоді, бере участь в художніх виставках, що тоді влаштовувалися в нашому місті, організовує благодійні художні виставки для збору коштів на утримання бідних реалістів. Одна з прекрасних робіт талановитого митця „Думи мої, думи” вперше експонувалася в нашому місті вже в тому ж таки 1914 році. Через кілька років митець подарує цю картину молодій громадській організації – „Просвіті”, що в той час була чи не єдиною громадською організацією, що боролася за відродження українського слова, мистецтва, народних традицій тощо. Після примусового закриття „Просвіти” полотно художника потрапило до Роменського краєзнавчого музею, в якому зберігається і нині, неодноразово експонується на його художніх виставках.
Наступного року Тимофій Сафонов влаштував свою першу персональну виставку, про яку місцева газета „Ромен” писала: „Выставка производит в высшей степени приятное впечатление: разнообразие мотивов, полнота содержания и красочность колорита являются особенностями творчества нашего маститого художника. Публика, являющаяся на выставку, подолгу останавливается перед некоторыми из картин. Особенное впечатление производит крупное полотно с конём, остановившемся на берегу Днепра и, кажется, тоскующем о прошлой свободе казачества”. В зв’язку з тим, що йшла Перша світова війна, то прибуток від персональної виставки художника було передано до місцевого осередку Червоного Хреста.
1918 року з ініціативи педагога Тимофія Сафонова в нашому місті була влаштована виставка художніх творів вихованців роменського реального училища. Тоді вона теж не пройшла повз увагу шанувальників мистецтва нашого краю. Адже це була, як зазначала місцева газета, „перша виставка робіт учнів за 40 років існування Роменського реального училища”. В іншій статті тієї ж газети підкреслювалось: „Не можна не поділитися радістю і не привітати відкриття в Ромнах при реальному училищі виставки учнівських робіт з графічних мистецтв. Цього важливого фактора виховання і культури.”
Але вже розгоралося полум’я братовбивчої громадянської війни, бойові дії наближалися до Ромен… І коли багато митців, рятуючись від голоду і небезпеки, переїздили до повітових містечок, де було значно спокійніше, то Тимофій Сафонов, навпаки, прагнув бути у вирі подій, там, де творилося нове життя.
Працюючи над вивченням життя і творчості Т. О. Сафонова в Державному архіві Сумської області, мені вдалося відшукати документи, які засвідчують, що митець і педагог викладацьку роботу в Роменському реальному училищі в 1918 році поєднував із викладанням малювання в Роменській жіночій гімназії.
1920 року для секції мистецтв УНТ у художника було закуплено 3 олійні картини двох церков Роменського повіту. Де вони? Де поділись картини із секції мистецтв УНТ?
Але незабаром родина художника і педагога Сафонова переїздить до Києва, де Тимофій Олексійович влаштовується вчителем у Київському реальному училищі, пізніше – в педагогічному технікумі, в Київському інституті народної освіти, керує відділом художньої освіти при Народному комісаріаті освіти, є активним учасником творення української Академії мистецтв.
І продовжує творчо працювати аж до своєї передчасної смерті, що сталася далекого 1930 року.
Трагічною була доля і художнього доробку митця, адже майже всі його роботи були знищені в роки Великої Вітчизняної війни під час окупації Києва. Лише декілька невеликих робіт збереглося в дочки художника Ніни, три з яких вона в 1980 році передала до Роменського краєзнавчого музею. Саме вони і картина „Думи мої, думи” і зберігаються нині в Роменському краєзнавчому музеї.
Григорій Діброва, краєзнавець.