Брускетті-Митрохіна Аліса Яківна

Брускетті-Митрохіна Аліса Яківна

Робота Д.Митрохіна «Аліса Брускетті», туш, 1909 рік
Робота Д.Митрохіна
«Аліса Брускетті», туш, 1909 рік

(1872 – 1942)
Скульптор-керамік, живописець. Народилась у сім’ї залізничника 1872 року у м. Ромни. Похована у 1942 р., м. Ленінград. Дружина художника-графіка Д. Митрохіна. Закінчила Ломоносовську гімназію в Ризі (1891). Художню освіту здобула в Москві в училищі живопису, скульптури і архітектури. Вчителі із скульптури: С. Волнухін, П. Трубецькой; живопису – І. Левітан, К. Коровін, В. Сєров. Працювала в керамічній майстерні С. Мамонтова в Москві. Брала участь у виставках з 1908 року. Працювала педагогом рисунка у комерційному жіночому училищі в Твері. За її ініціативою було влаштовано першу Тверську художню та художньо-промислову виставки. У 1909-1914 роках майстриня працювала в керамічній майстерні Товариства заохочення художників у Петербурзі.
З 1915 року – на Імператорському порцеляновому заводі Петрограда. Виконала рельєфи на вазах (1915), ескізи для серії статуеток (1918-1920), у порцеляні – статуетки балерин (1930), фізкультурників (1930-1940). Займалась живописом. Основні твори зберігаються в Державному Російському музеї (м. Санкт-Петербург), Державному музеї кераміки і «Садибі Кусково ХVIII ст.» (м. Москва), приватних колекціях. Твори: «Буржуйка, що продає речі» (1919, порцеляна); «Дворик» (1910-1912, темпера).
Та, що творила диво.
Так уже склалася доля цієї талановитої вродливої жінки, що згадують про неї лише тоді, коли мова заходить про її чоловіка – відомого графіка Дмитра Сидоровича Митрохіна. Творчість же самої Аліси Яківни Брускетті, як правило, обходили увагою. Вона народилася 16 березня 1872 року у нашому місті в родині італійця, що працював на будівництві Лібаво-Роменської залізниці інженером-шляховиком. Від батька їй дісталися звучне прізвище і гарна зовнішність. За згадками випускників Московського училища живопису, скульптури і архітектури, в яке у 1892 році вступила юна Аліса, майже всі, без винятку, парубки були закохані в чарівну, завжди гарно вбрану дівчину. Тут вона одночасно навчалася живопису і скульптурі. В малярстві її учителем був видатний пейзажист І. Левітан, а після його смерті – В. Сєров. Мабуть, завдяки спілкуванню з цими великими майстрами, Аліса так чудово відчувала колір. Але головним покликанням, як виявилось, у її житті стала скульптура. Тут у неї був дуже талановитий викладач С. Волнухін, який на основі особистого художнього досвіду і творчого методу навчав студентів, які потім прославили його своєю творчістю. З осені 1898 року новим викладачем Аліси Брускетті став П. Трубецькой, який щойно приїхав із Італії. Його найулюбленішими вихованцями стали Аліса Брускетті та Олександр Матвєєв. Тільки вони з повним правом могли назвати себе справжніми учнями цього великого майстра. Саме від нього Аліса перейняла методи обробки поверхні скульптурної форми.
Здібності молодої художниці були оцінені відразу ж. Відомий меценат, купець першої гільдії, мільйонер Сава Мамонтов запросив Брускетті і Матвєєва працювати у своїй керамічній майстерні. Роботи Аліси відрізнялися витонченістю і вишуканістю.
У 1904 році Аліса Яківна переїхала до Твері. Тут вона починає викладати малювання у жіночому Комерційному училищі. А вже у 1909 – їде до Петербурга, бо вирішує удосконалюватися як скульптор. У керамічній майстерні Товариства сприяння мистецтвам Брускетті пропрацювала до 1914 року і отримала всі можливі перші премії за свої роботи в порцеляні, майоліці і кераміці. Найбільш упізнавана її статуетка цього періоду – «Альонушка».
Мабуть тому, у 1915 році знаменитий скульптор Є. Лансере, що був керівником Імператорського порцелянового заводу, запросив Алісу Брускетті робити рельєфи для його ваз. Але ця нудна, малотворча учнівська робота не влаштовувала художницю, і повністю у ній розчарована, вона покинула завод. Складні матеріальні обставини заставили Алісу (вона вже стала дружиною Д. І. Митрохіна) розлучитися з чоловіком і виїхати до Пскова. Тут, у Пскові, А. Я. Брускетті-Митрохіна знову стає на педагогічну ниву і веде курс композиції і ліплення у Псковській художньо-промисловій школі Н. Ф. Фан дер Фліта (школа проіснувала з 1913 р. по 1919 р.р.). Її учні з вдячністю згадують свого педагога. Вона вчила їх бути самостійними, творчо підходити до осмислення і рішення мистецьких завдань.
1918 рік застав жінку в окупованому німцями Пскові, який вона покидає і повертається у Петроград. Тут знову зустрічається із чоловіком – Д. І. Митрохіним. Їх новою квартирою стає будинок «Громади художників». Перші післявоєнні роки були голодними і холодними, та художнє життя Петрограда буяло, як ніколи. Чоловік багато і плідно займався книжковою графікою, а сама Аліса знову почала працювати на порцеляновому заводі, художню частину якого, як і раніше, очолює Є. Лансере. Художниця створила серію фігурок-персонажів того часу. Правда, тільки одна з них була прийнята керівництвом заводу до виробництва. Це знаменита, дуже популярна порцелянова «Буржуйка, що продає речі». Відносини на заводі у Брускетті не складаються, їй дорікають відсутністю агітаційних скульптур, ставлять за приклад Н. Данько та інших.
Аліса покидає завод, працює вдома, ліпить для себе, та технічно це стає неможливим. Вона багато допомагає чоловікові, влаштовується у дитбудинок художнім оформлювачем.
У кінці 30-х років знову починає працювати у дрібній пластиці. Вона зробила дві серії – «Балерини» і «Фізкультурниці». Балетна сюїта Брускетті була названа «іконографією російського балету». Героїні художниці – балерини імператорської сцени, прими прославленого дягілевського балету, що підкорив Європу на початку ХХ ст.: Тамара Карсавіна, Віра Фокіна, Сусанна Пуаре.
Але багато своїх творчих задумів ця надзвичайно талановита художниця так і не змогла здійснити. Фактично найпродуктивнішими роками у її творчості стали дореволюційні роки. З 1918 р. ідеологічна зашореність керівництва порцелянового заводу, звинувачення у тому, що революція не дала Брускетті нічого нового – ні в плані змісту, ні в плані форми – практично знищили для нащадків талановитого скульптора. Довершила справу знищення війна. Сімдесятирічна уже на той час, Аліса Яківна Брускетті залишилася в оточеному німцями Ленінграді. Разом із десятками тисяч ленінградців вона не змогла пережити першу блокадну зиму.
О.Федько, завідуюча відділом образотворчого декоративно-вжиткового мистецтва Роменського краєзнавчого музею.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *