РОЗДУМИ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КОБЗАРЮ
Шевченко – український геній,
Художник справжній і поет,
Увіковічений в Ромені
Його могутній силует.
Ідуть до пам’ятника люди
Віддати шану Кобзарю,
Схиливши голову на груди,
Він думу думає свою :
“І мене в сім’ї єдиній,
В сім’ї вольній , новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.”
Не забули, споминають
І в будні, і в свята,
Ще й пророком називають
Бідні і багаті.
Бідні – то це зрозуміло,
А чому багаті?
Яке їм до нього діло
Клятим супостатам?
Колись вони закривали
Його в каземати,
Тепер руки повмивали,
Кличуть своїм братом.
Побратались із брехнею,
Бідних оббирають,
А Шевченком, як бронею,
Ницість прикривають.
І народ на те ведеться,
Хоч і правду знає.
І нема цьому , здається,
Ні кінця, ні краю.
ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Український народе, чи ти знову заснув?
Ти ж недавно проснувся,
ти ж повітря ковтнув
На всі груди, крилато,
аж дихання забило,
Свіже, чисте, цілюще –
ворогів аж знобило!
Ти ж горби всі розправив,
що на спині росли.
Дивувався весь світ :
українці – орли!
Вони прагнуть простору,
у них цілі ясні !
І було так приємно і так гордо мені!
Юрби волю ковтали,
що аж в грудях пекло,
Сколихнулись міста всі і забуте село.
Перемогу держали в волелюбних руках,
Побороли в собі одним подихом страх.
Що ж нас всіх зупинило?
Та невже всьому крах?!
Український народе!
Гей, скоріш схаменись!
Не впадай у дрімоту,
зруш наругу, проснись!
Тебе знову зомбують,
ти ж піднявся з колін,
Тебе знову штовхають
на ганебний поклін ,
Знов викручують руки,
аж суглоби хрустять!
Піднімайся , народе! Можеш
волю проспать!
БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КАЛНИШЕВСЬКОМУ
Поруч із тобою символи Вкраїни:
Кучерява мальва й два кущі калини,
І бузок до тебе простягає віття.
Ти взірцем для нас є друге вже століття
Мужності стальної, непокори долі,
Прагнення жагучого до свободи й волі.
В мішку кам’яному вижив – не скорився,
Бо ти українцем справжнім народився.