3 березня 1942 року каральним загоном в селі Талалаївка була заарештована група радянських активістів.
Увечері того ж дня під час їх конвоювання до міста Ромни карателі в урочищі «Попас» по-звірячому зарубали клинками та розстріляли Дзюбу О.Я., Хандогу Г.І., Продайводу О.М., Андрющенко О.І., Петровського М.В., Свищова М.Ф., Ганенка О.О., Давиденка В.О.
В арешті і розправі над активістами брали участь Якименко Х.Ф., Песиголовець І.Д., Батюта А.Г., Казиміров І.С., Федчун Ф.Н., Шевченко О.І., які згодом були розстріляні.
У листопаді 1941 року в хуторі Миколаївці, Гадяцького району Полтавської області партизанами Коноплянком, Радзієвим та іншими при їх затриманні був убитий один поліцай.
Липоводолинська поліція під час каральних заходів заарештувала групу жителів хутора Миколаївка, звинувативши їх у переховуванні партизанів.
У грудні 1941 року так званою оперативною групою Роменської окружної поліції в селі Липова Долина було повішено 10 чоловік: Горобець М.Г., Горобець І.М., Пуц І.О., Змага Наталія, Луцай Галина, Воробйова Наталія, Кулинич Арина, Кулинич Віра, Сушко М.Г. та один невідомий радянський громадянин.
У повішенні брали участь Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.Н., Песиголовець І.Д., Шевченко О.І.
Розстріл учасників патріотичної групи в с. Беєве Липоводолинського району
Навесні 1943 року при наближенні Червоної Армії жителі с. Беєве Липоводолинського району Сумської області створили бойову групу, яка мала на меті надання допомоги Червоній Армії в боротьбі з фашистськими військами. В один із днів декілька членів бойової групи прибули в с. Московське, де намагались захопити поліцейську дільницю та роззброїти місцеву поліцію. Вона вчинила спротив і заарештувала місцевого жителя Міняйла І.П. Інші члени бойової групи втекли і повернулися у Беєве, де ними проводились збори. У село ввірвались карателі. Почалася перестрілка, під час якої було вбито учителя місцевої школи Ревенка І. Д. та спалена управа, декілька будинків. Карателями були заарештовані Овчаренко І.І., Цюпко М.С., Жидик І.Д., Бугай А.А., Лимар О.М., Рогачов Ф.І. та колишній військовополонений на ім’я Олександр. Під час конвоювання їх до Ромен, усі були розстріляні. Бугай А.А. був поранений і залишився живим. У розстрілі брали участь Якименко Х. Ф., Батюта А.Г., Шевченко О.І.. Федчун Ф.М., Песиголовець І.Д. та Казиміров (Казимір) І.С.
У січні 1943 року Роменський каральний загін (шуцбатальйон), у складі якого були Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С., для боротьби з радянськими патріотами, партизанами та підпільниками прибули в с. Маркове Курської області, де знаходились протягом місяця, де грабували населення, арештовували активістів та розстрілювали мирних громадян.
У хуторі Кумова Яма шуцбатальйон замість форми німецької армії одягнув цивільний одяг, начепив на шапки червоні стрічки і, видаючи себе за партизанів, спровокував їх знаходження на хуторі. Зчинилася перестрілка – нібито бій з німецькими військами, під час якої було вбито місцевого мешканця Рудих, ще 5 осіб, що знаходилися в будинку Ковальова. Після того, як карателям уже не потрібно було ховатися під одежею партизанів, вони арештували 18 місцевих жителів, яких пізніше відконвоювали в с. Маркове, де ті були піддані жорстокому катуванню. Перед виїздом із хутора карателі спалили 6 будинків, в тому числі і хату Ковальова.
В селі Дронівка, куди прибув каральний загін, було арештовано 4 активісти, забрано їх майно та пограбовано громадський млин, звідки було вивезено 90 пудів хліба. Спалено 2 будинки.
Під час нападу на с. Малушино карателями було арештовано 6 активістів, вбито малолітню дитину, пограбовано господарства місцевих жителів. Спалено 2 будинки.
У селі Олексіївка поліцаї арештували 5 місцевих жителів, пограбували їх майно. В селі Горки ними арештований інвалід Грамотін В.С. ( без обох ніг) та його батько, які після жорстокого катування були вбиті. А їх тіла вкинуто в річку.
Наприкінці лютого 1943 року рано – вранці, коли ще було темно, Роменський шуцбатальйон за завданням німецького командування прибув до с. Хатминівка Есманьського району Сумської області. Зараз це село входить до Глухівського району.
Частина карателів знову переодяглася у партизанів, посідала на сани і, співаючи пісню «По долинах и по взгорьях», вступила в село. Вивісили на будинку школи червоний прапор, оголосили, що повернулась радянська влада, стали записувати місцевих жителів у партизанський загін. У цей час село було оточено іншою частиною шуцбатальйону. Спочатку місцеві жителі з недовірою ставились до прибулих. Один громадянин похилого віку півдня ходив по селу та приглядався до них, намагаючись установити, хто вони – карателі чи партизани. Потім пішов додому, одягнув кашкета з червоною зіркою і прийшов записуватись у партизани. Прийшли записуватись і мешканка села Харченко та її чотири подруги, маючи при собі зброю та коней. Усім, хто записався в партизани, було оголошено, щоб вони чекали подальших вказівок вдома, що їм буде повідомлено, куди і коли з’явитись. Після обіду «партизани» сіли на сани і, співаючи радянських пісень, виїхали з села. Відразу ж туди вступили карателі, в тому числі і ті, що видавали себе за партизанів. Серед них було шестеро із поліції Есманьського району на чолі з начальником Великосвятом, а також Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С. Відразу були арештовані та розстріляні мешканці, що записались у партизани. Спалено 14 будинків. Живими залишилось всього декілька мешканців, в тому числі і хлопчик, якого мати вкинула в ясла для кормів корови. Коли сарай згорів, хлопчик в яслах залишився неушкодженим. Особливі звірства чинив Великосвят. Він наколов на багнет гвинтівки двомісячну дитину і декілька годин носив її по селу. Цікава доля Великосвята. Після війни, проживаючи в Білорусії, він працював водієм автомашини в райкомі КПУ, скоїв дорожньо – транспортну пригоду, за що був позбавлений волі терміном на 5 років. В 1967 році був притягнутий до відповідальності за зраду Батьківщини, перехід на бік ворога і засуджений до смертної кари. Про це писали всі центральні газети Радянського Союзу. Верховна Рада помилувала Великосвята та замінила смертну кару 10 роками позбавлення волі.
У зв’язку з наступом Червоної Армії в середині 1943 року Роменський каральний загін влився в німецький дивізіон № 580, який, відступаючи на захід, вів боротьбу з радянськими партизанами та підпільниками спочатку на території Чернігівської області, а потім – в Білорусії.
За активну боротьбу з радянськими партизанами німецьке командування нагородило БатютуА.Г., Якименка Х.Ф., Федчуна Ф.М. Песиголовця І.Д., Шевченка О.І. та Казимірова (Казиміра) І.С. медалями, до того ж Шевченко О.І. був нагороджений медалями два рази і йому було присвоєно звання унтер – офіцера німецької армії.
Перший великий бій з партизанами дивізіон № 580 провів на початку 1944 року під містечком Лагішино Пінської області. Він продовжувався увесь день, причому Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С. билися завзято, по декілька разів ходили в атаки на партизанів. У цьому бою було вбито 15 карателів.
За містечко Сталіно Пінської області два ескадрони карального дивізіону № 580, в яких були і Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С. цілу ніч вели бій з партизанами С.А. Ковпака, у якому загинуло 18 партизанів та 37 було поранено.
Приблизно в серпні – вересні 1944 року дивізіон був направлений німецьким командуванням на придушення Варшавського повстання. Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С. взяли активну участь у його придушенні.
Після цього дивізіон № 580 був переведений на територію Німеччини, а потім – в Чехословаччину. Після капітуляції Німеччини командний та рядовий склад дивізіону розбігся… Під виглядом військовополонених Батюта А.Г., Якименко Х.Ф., Федчун Ф.М. Песиголовець І.Д., Шевченко О.І. та Казиміров (Казимір) І.С. в різні часи повернулись до Радянського Союзу і довго, аж до свого арешту, проживали в різних населених пунктах країни.
З 2 по 18 лютого 1960 року в приміщенні Роменської гардинно – тюлевої фабрики Виїздною сесією Верховного суду України під головуванням заступника голови суду Кухаря, народних засідателів Торопова та Киреєва, з участю заступника прокурора України Саморіна розглянута кримінальна справа № 2165 за обвинуваченням Батюти А.Г., Якименка Х.Ф., Федчуна Ф.М., Песиголовця І.Д., Шевченка О.І. та Казимірова (Казиміра) І.С. Усі засуджені до смертної кари. Вирок виконано. Під час розгляду справи було знято документальний кінофільм «Ми не забудемо».
Під час окупації міським комендантом був майор Вандеслебен, начальником поліції – Зимбилевський, бургомістром – Андрієвський. За їх наказом 10 листопада 1941 року все єврейське населення погнали в с. Піски, де і розстріляли.
17-19 січня 1945 року воєнний трибунал військ НКВС у Роменському міському театрі на відритому судовому засіданні розглянув справу зрадників Батьківщини – катів, які знищували мирних громадян м. Ромни та Роменського округу під час окупації:
1. Зимбилевський Дмитро Андрійович – колишній начальник окружної поліції;
2. Юхновський Іван Юрійович – колишній заступник начальника поліції;
3. Каракуца Михайло Григорович – колишній старший поліцай;
4. Жила Михайло Пилипович – кат, поліцай.
Справу розглядав трибунал у складі: головуючий – капітан юстиції Іваненко, члени суду: капітан Яременко і старший лейтенант Шевченко з участю обвинувача капітана юстиції Ордината, захисників Феліціана, Овчиннікова та Горбаньова. Усі звинувачувались за ст. 54 – 1 «а» КК РСФСР. До війни Зимбилевський був священиком. Відразу після вступу німецько – фашистських військ у м. Ромни Зимбилевським Д.А. були створені всі каральні органи Роменського округу, в тому числі – окружні суди, прокуратура, поліція, паспортний стіл, біржі праці, редакція газети. Був також членом так званої «п’ятірки» – вищої влади в місті. Бургомістром у м. Ромни був Андрієвський. Головою суду, завідуючим відділу культури та одночасно начальником поліції був сам Зимбилевський. Ним же був створений і каральний загін, який очолив Батюта. Цей загін був підпорядкований безпосередньо гестапо. За участю підсудних розстріляно 30 патріотів, 5 грудня 1941 року – повішено 12 чоловік, у січні 1942 року – 14 чоловік. У листопаді 1941 року – масове знищення радянських патріотів. В ніч на 11 листопада за їх участю було розстріляно 3600 чоловіків, жінок та дітей, в основному єврейської національності. Взимку 1942 року каральний загін за участю Зимбилевського закатував 36 патріотів, трупи яких були вкинуті в колодязь по вул. К.Маркса. Він керував і безпосередньо був виконавцем вбивства групи безпритульних дітей, що були поміщені після облави в місті до тюрми.
Жила особисто вішав радянських людей і, як він говорив у суді, робив це залюбки: накидав вірьовки на шиї, вибивав з-під ніг стільці. Каракуца в поліцію пішов добровільно і був призначений старшиною окружної поліції. З його слів він разом з іншими карателями загнав у Вахрамеєвські казарми 2000 людей, не рахуючи дітей, які були знищені карателями. Зі слів цього ж таки Каракуци вбиті ними діти були віком від немовлят до підлітків.
Юхновський і його син поступили в окружну поліцію добровільно. Він особисто розстріляв комуністів Левенсона і Нітеля. З його слів він же убив 700 чоловіків, жінок та дітей.
Зимбилевському та Батюті повністю довіряв німецький комендант м. Ромни Вайдеслебен.
Жила був викритий свідком по справі Кальчевським в м. Сталіно, якій випадково зустрів Жилу та затримав його. На кривавому рахунку цих зрадників 4000 патріотів. 19 січня трибунал виніс свій вирок – і всі вони засуджені до смертної кари, а 25 березня розстріляні.