Роменські волонтери на Донбасі

ПРИВІТ ІЗ ГАРЯЧОГО СХОДУ

Стомлені та незламні, нескорені та з посмішками на вустах. Такі вони  – наші патріоти-захисники. Ані війна, ані холод, ані умови існування  на далекому, і в той же час такому близькому та рідному Сході не зламали солдатського духу. Як живеться роменським військовикам на буремному Сході – у нашому ексклюзивному матеріалі.
Минулого тижня ось уже втретє протоієрей Димитрій Долгий, за благословінням єпископа Роменського та Буринського Іосифа, як волонтер та духовний наставник (капелан) зібрався в зону АТО до наших бійців. Та цього разу поїздка видалася дещо інакшою, ніж попередні. Разом з капеланом їхали й Сумські духівники – отці Сергій, Олексій та Максим. Ну і нарешті (ніхто з волонтерів не хотів брати мене з  собою в АТО, мовляв, рано ще тобі, посидь удома – Авт.) до їхнього екіпажу долучилася і я – журналіст “Погляду”. Тож двома автівками, з “гуманітаркою”, якою повністю завантажили до верху задні сидіння салону та причепи, ми вирушили, як звикли усі чути, до гарячого Сходу. Ціль візиту – передати допомогу та провести богослужіння.
Уперше за багато років незалежності України траса Харків – Ростов-на-Дону (дорога, що пролягає через Луганщину та Донеччину) виглядала, неначе в якомусь фільмі жахів, пустинною та непривітною. Життя тут нібито закінчилось. Окрім нас, ніде ні живої душі. Здавалось, що зараз із-за кущів на нас накинеться якесь чудовисько. Далі ще гірше. Славнозвісне місто Слов’янськ нагадало про ті страхіття, що коїлись тут зовсім недавно. Розтрощенні будинки, автозаправні станції, мости. Усюди сліди від куль та мінометних обстрілів. Що з тобою сталося, Україно? Невже це ти? Від побаченого почали навертатися сльози. Місто нагадувало зону відчудження. І тільки солдати на блок-постах давали знати, що тут усе ще є життя. Життя в умовах війни. Реалії, в яких, на жаль, доводиться перебувати  нашим  героям-захисникам.
Змучені, стомлені та застуджені. Ось такими перед нами постали військовики. Хлопці дякують, що ось такі “шалені” волонтери ще є на цьому світі. Чому? Тому, що окрім відчайдухів-активістів, до вогняного Сходу мало хто наважиться поїхати. Кулі, щогодинні обстріли  – не найпривабливіший фон для відвідувачів.
І навіть влада зі своїми, незрозуміло куди і як потраченими коштами, все ніяк не доїде і не вдягне своїх підлеглих. Голий ентузіазм, дотепні жарти та допомога волонтерів. Це ті три кити, що наразі дають наснагу в боях.
На шляху до передової багато блокпостів, де також потребують допомоги. Хто – ліків, хто – теплого одягу та взуття, а хто – просто теплого слова. І ці погляди вдячності за надану допомогу забути неможливо. Це не реально порівняти з тим, що ти бачив раніше. Швидше за все, це нагадує ситуацію, коли до сиріт прийшли рідні (вибачте, якщо когось образила за таке порівняння – Авт.).
Воїни Роменщини на ДонбасіНарешті ми добралися і до земляків. Вони тепло та з посмішками зустрічають уже такого рідного отця Димитрія та всіх нас. Також передають вітання волонтерам – Ірині Головач, Ігорю Коломійцю та Петру Панченку, які приїжджали до них напередодні. І не тільки.
Ось які “привіти” від наших героїв ми привезли зі Сходу для вас, роменці.
Юрій Омеляненко, молодший сержант (сумчанин):
 – Усім привіт. Чекайте, ми повернемося. Дякую за те, що в нас вірите та допомагаєте!
Дмитро, військовик (роменець):
– Ми сумуємо за вами. Дуже хочеться додому. Дякую за те, що приїжджаєте, допомагаєте. А ми в свою чергу будемо й далі воювати за вас.
Олександр Калуга, військовик (роменець):
 – Хочу подякувати волонтерам та небайдужим за вашу турботу. Думаю, що з вашою допомогою ми переможемо. Чекайте на нас. Ми незабаром повернемося.
Валентин Кузнєцов, військовик (роменець):
 – Привіт батькам, рідним та друзям. Ми будемо намагатися зробити все задля нашої перемоги.
Костянтин Зінченко, військовик (роменець):
 – Знайте, що ми тут вас оберігаємо. Вам не буде за нас соромно. Дружині та малечі привіт. Дуже сумую за вами.
Сергій Кутьїн, військовик (роменець):
– З нами усе добре. Живі, здорові! Дімону Борінову привіт!
Прапорщик Кузнєцов:
 – Найголовніше, щоби в нас вірили. Тоді все буде добре.
Сашко, військовик (роменець):
– Ми вас ніколи не підведемо!
Дай Боже, щоби таких, як отець Димитрій, було побільше. Це справжній чоловік.
Іван Рудика (роменець):
– У нас усе добре. Не хвилюйтеся.
Олексій Павлов, військовик (харків’янин):
 – Велика вдячність за вашу допомогу. Сподіваюся, те, що ми тут робимо – не дарма. Аж мурахи по шкірі від спілкування з вами (волонтерами).
Олександр Погорілко, військовик (роменець):
 – Близьким та рідним – мирного неба над головою!
Денис Іноземцев, військовик (роменець):
 – Раджу всім моїм одноліткам переглянути всі цінності в житті. Нехай нікого не торкнеться війна.
Сергій Погорілко, військовик (роменець):
 – Онучці Олюшці та батькові привіт.
Ось так і завершилася наша зустріч з мужніми та відважними чоловіками. Героями з великої літери. Хлопці, ми з нетерпінням чекатимемо…скільки б не довелось. Дякуємо за те, що ви є. Повертайтеся додому живими та здоровими. Тримайтеся, ми з вами.

P.S. Цього разу завдяки спільним зусиллям небайдужих та волонтерів військовики отримали теплий одяг та взуття, ковдри, матраци, ліки, тепловізор, харчі, воду, пресу, дитячі малюнки та електронний привіт від вихованців ДНЗ “Фіалка” та ін. Загалом ми побували більше, ніж у 10 населених пунктах. Зокрема – Щасті, Геєвці, Сватовому, Старому Айдарі, Новому Айдарі, Дебальцевому, Артемівську та ін.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *