Роменське земляцтво

Про земляцькі справи через призму своєї діяльності

У житті кожної людини є доленосні періоди, які впливають на всю його діяльність. Мені пощастило народитися в сім’ї, де всі, починаючи від бабусі, завжди були не байдужі до справ громадських. І я почала шукати підґрунтя отакого самовідданого слугування державі нашої родини, члени якої не займали високих посад у суспільстві… Чому мого прадіда ховали під залпи рушниць, чому на даху нашої хати у Смілому завжди вивішували державний прапор на свята? Чому в хаті моїх пращурів сходилися люди послухати Біблію (дід знав німецьку та латинь) та новини, бо до Смілого в хату Феденків привозили газети… Чому бабуся віддала все майно і декілька унікальних самоварів на заклик «Все для фронту, все для перемоги! ». Чому єврейську дівчинку Розу ховали в нашій квартирі в Ромнах, переодягли в одяг моєї мами, підлікували, вичистили від вошей, не замислюючись, що цей вчинок міг коштувати родині розстрілом фашистів. Моя мама в 16 років пішла працювати за шматочок хліба. За їжу віддали з дому швейну машинку, табуретку та праску. День і ніч шили на фронт касети та речові мішки.
В нашій хаті завжди слухали радіо, щодня бабуся читала нам «Роменські вісті» і нагадувала про важливість тих чи інших подій. Авторитет «Кобзаря» був непохитним, і бабуся постійно цитувала мені його сторінки, впливаючи на моє виховання. А нашу скромну квартиру на вулиці Пушкіна прикрашали репродукції Айвазовського, О. Іванова,
К. Брюллова… З повагою говорили про сім’ю Кавалерідзе, хоч у дворових колах розмовляли про них неохоче. В неділю мені давали п’ятака і я бігла під пагорби, що вели на базар, слухати Є Адамцевича. Поверталася додому дуже зворушеною, а бабуся Соня казала, що в його піснях усе наше життя… Бабуся була набожною, всі християнські свята відзначали, ретельно готувалися до Покрови і їхали у Заклимок, до родичів… Дома у нас був створений своєрідний іконостас з іконами «Спасителя», «Покрови Божої матері» та «Савватія і Зосима» (покровителів бджільництва), куточок був прикрашений вишитими рушниками, постійно горіла лампадка. Мама хвилювалася, щоб нас не переслідували під час антирелігійної пропаганди, але бабуся була непохитною. Мені запам’ятався величезний півтораметровий годинник, у якому я ховалася, граючись у дитинстві…. Я зворушливо поглядала, коли бабуся підтягувала маятники та величезним, прикрашеним різьбою ключем, продовжувала життя годинника. Чому відданість громадським справам переходила у нашій родині з покоління в покоління. Як би не жили скромно, але першими витратами були підписка на газету, оплата радіо та покупка перекидного календаря, за яким спостерігалися усі державні свята. Я пам’ятаю маму з червоним прапором, який вона завжди несла на демонстраціях на чолі колони свого підприємства. Прапор був вручений їй навічно, за досягнення в розвитку обласної легкої промисловості.
На багато питань я знайшла відповіді в процесі вивчення та опрацьовування документів для книги «Художньо-мистецька спадщина Сумщини». Переді мною розкрилося вагоме підґрунтя, на якому розвивалися творчо обдаровані сумчани. Понад 500 художників, архітекторів, майстрів народного мистецтва ввійшли в цей збірник, прикрашений ілюстраціями, серед яких є раритетні фото початку ХХ століття. Наш прикордонний край, із переселенцями із Запорізького козацтва, був населений гордими, працьовитими, талановитими, відданими державі людьми. Сміле, Хмелів, Глинськ, Москалівка були центрами духовності, розвинутих ремесел, культурних традицій. Неоціненний вклад у дослідження Роменщини вніс В. Пархоменко, написавши книгу «Історія села Глинська», та Ф. Сахно – «Історія села Смілого», по цих раритетних дослідженнях можна зробити прекрасний сценарій про видатних людей нашого самобутнього краю.
Роки навчання у 2-й школі ім. А. Йоффе сприяли розвитку лідерських рис і відповідальності. Приклад багатьох вчителів заклав отой надійний фундамент світосприйняття, який слугує мені протягом усього життя. Тому, коли до мене подзвонив Ю. Вітренко і запропонував вибрати ділянку роботи в громадській організації «Роменське земляцтво», я погодилася відразу. Стільки споріднених сердець з’явилося навколо, а деякі ввійшли в моє життя назавжди.
Коли ми, роменці, зустрілися на зборах в приміщенні ДАКу «Хліб України», радості від спілкування не було кінця. Оцей надзвичайно теплий сердечний стан спорідненості з малою батьківщиною наповнював кожного особливою енергетикою. Ми відчули, що побудова незалежної України торкається нас безпосередньо і формує відповідальність за долю людей у провінції. Нас поєднало бажання віддячити своїм батькам, вчителям, рідному місту Ромни за виховання, навчання та гордість за історію нашого багатостраждального народу.
Можна було б зробити значно більше, але мені не пощастило зі здоров’ям, лікарі призначили після важкої операції інвалідність, і при організації кожного заходу я ледве трималася на ногах. Завдяки моїй мамі (царство їй небесне), яка постійно мені нагадувала – ти потрібна людям, не відмовляйся від справ, прагни робити доручену ділянку з повною віддачею. Завтра у тебе будуть сили. Часто я потрапляла до лікарні, бо не витримувала навантажень і відповідальності, покладеної на мене… Заходів планувалося багато, доводилося готувати та писати матеріали ночами, вдома. Але свідомість, що ми допомагаємо землякам, тримала на плаву. А коли я побачила, як працює Іван Миколайович Рішняк, які справи вирішує, скільком людям допомагає, то на слово «не зможу» просто було накладене табу.
Кожна родина проходить через різні випробування – матеріальні, моральні, фізичні, але важливо, ким вона залишається після перенесених жорнов. Дійсно, справедливе прислів’я: вік прожити – не поле перейти. Багатьом землякам Іван Миколайович часто надавав допомогу. Своїм самовідданим ставленням до громадських справ він вражав багатьох із нас. Його безумовний авторитет згуртував видатних особистостей і не тільки з Роменщини. Широко освічений, ввічливий у спілкуванні, допитливий та цілеспрямований, він згуртував нас для слугування громадським справам. Коли моя родина бачила Рішняка по телебаченню, в залі Верховної Ради, ми з гордістю розповідали, що ось там у 4-5 ряду праворуч сидить наш земляк! А він, депутат Верховної Ради 4 скликання, голова ДАК «Хліб України», не- доступний широкому загалу, просто і відверто спілкувався з нами, простими роменцями, закладаючи особливу відповідальність у стосунки земляцькі.
Роботи проведено неймовірну кількість і за значенням, і за важливістю. Для Івана Миколайовича немає другорядних справ. Інколи він тактовно казав на наших зустрічах: давайте вкладемося до такої-то години, але я вислухаю кожного. І поспішав в уряд. Іван Миколайович тяжіє до прекрасного, він дихає хліборобською справою і в усьому бачить красу. Тому навколо нього завжди гуртуються неординарні творчі люди. Для нього творчо обдарована людина – особлива дорогоцінність. Дорогоцінні золотники запалюються навколо нього не тільки надією та вірою, що їхні сподівання збудуться, а й прагненням зробити свою справу якнайкраще.
В цьому ракурсі слід згадати письменника, публіциста, поета Олексу Ющенка. Його поетичний дар імпонував Іванові Миколайовичу, творчі вечори за його організації розкривали талант Олекси Яковича всебічно. Велику дослідницьку роботу проводить Заслужений журналіст України, талановитий публіцист Данило Кулиняк. Його знання із історії Сумщини вражають глибиною і документальністю, завдяки його дослідженням біографії Калнишевського ми маємо прекрасну книгу «Лицар Дикого поля». Свої творчі здібності виявив і Заслужений працівник культури Ростислав Синько, на долю якого випала нелегка місія створення Музею-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві, праця над пам’ятником Петра Калнишевського у Пустовійтівці. Як директор музею, він дозволяв нам проводити земляцькі заходи, творчі зустрічі, виставки в приміщенні музею-майстерні на благодійних засадах.
Мені пощастило впровадити в життя декілька творчих проектів саме завдяки підтримці Івана Миколайовича. Для мистецтвознавця дуже важливо зайти свою площину діяльності, бо неймовірна кількість течій, напрямків у мистецтві може заполонити діяльність у вузькому напрямку. Так, це добре для науковця, мені ж більше притаманна виставкова діяльність, безпосередня робота з художниками. Тому, втілюючи проекти, мені довелося виконувати обов’язки і режисера, і автора, і куратора, як кажуть – здавати об’єкт під ключ. Саме таким був телепроект «Скільки в Слобожанськім краї дорогих імен!». В ньому взяло участь понад 100 сумчан. Ми провели телезйомки в офісах наших видатних земляків, а потім записали 4-и часову програму в рамках «Плеяди» (телеведуча Л. Лисенко) в приміщенні центральної телестудії України. Про нас дізналася майже вся Україна…
Ми влаштували виставки художників І. Цюпки (1926-2008) та І. Роженка (1930-2004) в Києві, і їх прийняли до Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Ми привезли в Ромни грузинську делегацію на чолі з виконавчим директором Грузинської общини у Києві Г. Мапарашвілі та меценатом М. Беджуашвілі. Так на святкуванні 120-ї річниці І. Кавалерідзе делегація побувала і у доньки Івана Петровича – Євгенії Іванівни. Влаштували приїзд делегації із представників усіх земляцтв України в Ромни. Організували урочисте вручення членського квитка Іванові Кириловичу Цюпці в селі Погреби. Створили виставку різьблення І. Роженка. А в приміщенні Українського фонду культури відбулися персональні виставки М. Самохіна та О. Северина (посмертно). О. Федько представив свої твори в Будинку офіцерів Збройних сил України. Провели круглий стіл пам’яті публіциста, драматурга, поета Леоніда Полтави. Відбулася презентація збірки поезій А. Кубаха «Серцебиття».
Я пишаюся своєю дослідницькою працею, яка надрукована в збірнику Міжнародної наукової конференції «Художник у провінції» (м. Суми-2009). Серед викладачів Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури і наші земляки – М. Макаренко (с. Москалівка), М. Г. Різник (Ромни, Засулля), Я. Ф. Ковбаса (с. Довгополівка), В. О. Єфремова (Ромни).
Власну колекцію творів сучасних художників і я передала в дар місту, для створення художньої галереї ім. І.Кавалерідзе. Заснували Роменське відділення Українського фонду культури. До роботи приєдналися В. Стрельченко, А. Рішняк, Г. Діброва, В. Клейніх, В. Білецький, Л. Скрипка, Г. Дорофєєва, В. Кавелич.
До мистецької Сумщини мою увагу направив ще у студентські роки П. О. Білецький. Саме йому та моїй вчительці малювання я присвятила свою книгу «Художньо-мистецька спадщина Сумщини». Спочатку ми організували роменських художників та розпочали пересувну виставку по Сумській області, яку побачили шанувальники образотворчого мистецтва в столиці України. Потім приєдналися художники з усієї області. А в Києві мені пощастило протягом десяти років зібрати твори 38 митців із Сумщини. Так з’явилася секція «Мистецька світлиця», яка заявила про свою діяльність не тільки в Києві, а й по всій Сумщині та за кордоном.
Ми налагодили стосунки з Національною спілкою художників України, Сумською організацією НСХУ, Сумською організацією Спілки народних майстрів України, Національною спілкою майстрів народного мистецтва України. Залучили до співпраці відділи культури та туризму в Сумській області, працівників музеїв. І вийшли на співпрацю з Дирекцією виставок Міністерства культури та туризму України.
Всю свою діяльність ми спрямовуємо на підтримку обласної програми духовного відродження Сумщини. Міжнародний пленер до Року Грузії в Україні «Міст дружби» ми провели в Криму, на базі Будинку творчості НСХУ ім. Коровіна, та в Ромнах, на батьківщині Кавалерідзе. Слід назвати такий проект, як «Історія та сучасність», присвячений Петрові Калнишевському, до якого залучили художників із Молдови, Росії, Китаю, Японії, Кореї. Іван Миколайович допоміг випустити каталог пленеру. Плідним був «Пленер у тональності Ван-Гога», який зібрав художників із багатьох районів Сумщини.
Значною культурно-мистецькою акцією став проект «Повернення». Ми його присвятили до ювілею Сумської області. Пересувна виставка побувала в Сумах, Конотопі, Шостці, Глухові, Ромнах, і готується на її основі всеукраїнська конференція в Києві. В кожному місті ми залишили у подарунок картини та твори декоративно-прикладного мистецтва, які були на збереженні Дирекції виставок Міністерства культури та туризму.
Ми спланували свою роботу так, що кожен художник влаштував у себе на батьківщині персональну виставку. Таким чином, наші зв’язки з земляками поширилися, і у багатьох місцевих художників з’явилося бажання презентувати свої твори в Києві. Ми допомогли провести виставки І. Цюпці (1927-2008), Н. Полуян-Внуковій, В. Михайличенку, І. Василевському, О. Чередниченко, Г. Михайличенко, Ю. Мануїловичу, О. Масику, М. Лебедю (1936-2007), С. Кривенку. О. Поліщуку, М. Жулінському, М. Надеждину, М, Самохіну (1943-2009) , О. Федьку, М. Троценку. Завжди виступали на відкриттях із вітаннями короваєм та квітами, влаштовували покази по телебаченню, радіотрансляції.
Мені особливо приємно розповісти про щорічний конкурс живопису «Сумщино, любове моя!» присвячений М. Макаренку. Вже п’ятий раз кияни побачили твори сумських художників у широкому форматі. З кожного району були представлені картини місцевих митців. Завжди нас підтримує І. М. Рішняк. Не уявляю, як би ми справилися без його фінансової допомоги. Нам заздрить Національна спілка художників, бо ту роботу, яку ми впроваджуємо в життя, не кожній організації вдається зробити. Головне, що про сумських художників стали говорити в широких мистецьких колах. А нам є ким і чим пишатися, лише ім’я такого Апостола образотворчого мистецтва ХХ століття як Народний художник України М..А. Стороженко – вже слава і гордість.
Нам вдалося провести декілька конкурсів дитячої творчості. Ці акції ми проводили на Різдво, і завжди готували квитки на ялинкові заходи, запрошували телебачення, готували виступи переможців на радіо. Діти приїздили з Ромен, Конотопа, Сум, Шостки до Києва, отримували подарунки, мали щасливе спілкування в офісі нашого земляцтва та виставки в престижних галереях столиці.
Я хочу висловити особливу подяку команді, яку зібрав Іван Миколайович в земляцтві. Це насамперед Ю. Вітренко, Ю. Кухарчук, Ф. Одягайло, О. Малко, В. Яценко, В. Андрєєва, В. Шталтовний, Є. Осадчий, В. Федько, В. Пархоменко, Л. Семенова, В. Бугрим. З такими відповідальними земляками, палко люблячими наше місто Ромни, приємно трудитися на благо рідного краю. Ми пишаємося видатними роменцями, які увійшли в історію нашої держави – М. Лаврик, заслужені архітектори України О.Димшиць, Є.Осадчий, В.Юдін.
Із сумом згадую О. Ющенка, Д. Макаренка, Є. Календро, О. Овчаренка, М. Самохіна, яких вже немає серед нас. Ці люди були просто неоціненними активістами нашого товариства, вірними товаришами та бездоганно порядними людьми. Вони любили свій край, цінували його історію, піклувалися про його долю. Ми будемо завжди пам’ятати про них, зберігаючи в своїх серцях їхні добрі вчинки та дорогі обличчя…
Я дякую долі, що звела нас із Сергієм Вікторовичем Цюпко, і знову ж таки через Івана Миколайовича. Коли я розповіла, що ми робимо для нашого Роменського краю, він підтримав наш проект «Історія та сучасність». А цього року ми змогли провести виставку-конкурс «Сумщино, любове моя!» в приміщенні найпрестижнішого Музею сучасного образотворчого мистецтва України, який заснував наш земляк. Зібрана раритетна колекція, яка представляє класиків українського мистецтва ХХ століття. Меценатство на Україні відроджується, і нам приємно, що в числі сучасних першопроходців і наш земляк С. В. Цюпко.
Отак все і закрутилося без всякої платні, на громадських засадах…
Цей випуск будуть читати і зовсім незнайомі люди. Тому прийміть побажання, коли будете знаходитись біля пам’ятника Т. Шевченка, знайте, що його створив наш земляк Іван Кавалерідзе, який проживав у Ромнах у 1917-1925 роках по вулиці Пушкіна. Коли приїдете у Пустовійтівку і підійдете до пам’ятника Петра Калнишевського, знайте, що його встановили Р. Синько та В. Бородай. Коли зайдете в галерею ім. Кавалерідзе в Будинку культури та дозвілля, знайте, що це було бажання самого Івана Петровича, яке він висловив при нашій зустрічі в Києві на його 90-річчя. А коли будете в столиці України, зайдіть до Михайлівського золотоверхого собору через браму економічних воріт. Там встановлено погруддя М. О. Макаренку, вченому світового рівня, нашому землякові з с. Москалівка. Це наша з вами совість…
Тому, низько вклоняючись таким велетням духу, нашим землякам, самовідданим синам українського народу – П. Калнишевському, М. Макаренку, І. Кавалерідзе я теж доклала немало зусиль, щоб до них привернути увагу суспільства.
Одна людина мало що може зробити, але поєднання зусиль однодумців, помножених на благородні цілі, рівні вагомих проектів. Завдяки допомозі І. М. Рішняка, відданого своєму рідному краю, котрий із розумінням ставиться до творчо обдарованих людей, ми змогли свої проекти втілити в життя.
Йосип Дудка назвав Сумщину «щедрим краєм, … вишневою гілкою України». Ми, земляки, прагнемо допомогти розцвітати йому на радість людям своїми скромними ділами…Нас поєднало земляцтво і його керманич І. Рішняк з командою початківців земляцького руху на Україні – М. Степко, Ю. Вітренко, К. Сенько, О.Малко, Ю. Кухарчук, Ф. Одягайло. Ми навчилися піклуватися один про одного, розділяти радість і біду. І за все дякуємо Господу, бо лише в Його силах тримати нас на гребені любові, всупереч усім політичним, економічним та екологічним негараздам, що випали на наше невгомонне ХХ-е та початок ХХІ століття…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *