За що?

ПРО ТИХ, ХТО ПОЛІГ НА ВІЙНІ

Я думаю часто і в будні, і в свята
Про тих, хто загинув, поліг на війні,
Про юнь буйночубу, розумну й красиву,
Якій би кохати й співати пісні,
Поля засівати, збирать на них збіжжя,
Навчатись і зводить чудові міста,
У космос безмежний здіймать зорельоти,
В науці потужно для блага зростать…
Та юність накрили снаряди і бомби,
І хлопці на битву страшну піднялись
За отчий свій край і за землю святую
Пішли, як батьки їх ходили колись.
Із парти шкільної вас кинули в пекло
Кривавих, тяжких, вікопомних боїв
Із ворогом лютим, страшним, ненависним,
Обвішаним зброєю аж до зубів.
В атаку ви йшли і лягали під танки,
З гранатами клали під них ви й життя,
Щоб швидше й навіки із рідного краю
Геть вимести чорне фашистське сміття.
Скількох космонавтів, учених, поетів
Взяла на війні в своє лоно земля!
А скільки святих немовлят тих полеглих
Ніколи-ніколи не прийдуть в життя…
Любові напитися вам не судилось,
Ні бажаних діток лишить по собі,
Лиш сяють у ваших родинах просіки,
Бо ви полягли у страшній тій війні.
Стоять обеліски від Волги до Ельби,
В мовчанні, в скорботі, в печалі стоять.
Це – в камені вічна невигойна рана,
Це – пам’ять про тебе, мій юний Солдат.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *