Дана робота була представлена на літературно-мистецький конкурс учнівської молоді «Роде Наш Красний»
Леонід Едуардович Пархомович (Енсен, Полтава) народився 18 серпня 1921 року в селі Вовківці Роменського району Полтавської області (із 1939 року – Сумської). Поет, письменник, дослідник, перекладач, драматург, громадський діяч, Леонід Полтава тривалий час намагався повернутися на Україну, а «повернувся» до рідного краю зовсім недавно. У серпні 2006 року у Пустовійтівський ЗОШ I-III ступенів відкрито меморіальний музей славетного краянина. Багато зусиль до цього доклали рідні Л.Полтави, громадські організації, працівники Роменського краєзнавчого музею, зокрема О.Іващенко.
Та в біографії знаменитого земляка ще чимало темних плям, які поступово проясняються.
Життя Л.Полтави минуло за кордоном, помер він 19 квітня 1990 року в Нью-Йорку, похований в Банд Бруку, штат Нью-Джерсі. Тривалий час він пацював у журналі «Визвольний шлях», де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною Вакер. Журнал видавався в Америці, а тепер – в Україні, редактором була Лариса Йолкіна, нині – Степан Олеськів. У ньому друкувалися повідомлення про Л.Полтаву, його творчість, зокрема сенсаційна стаття О.Іващенка, краєзнавця з Ромен, про точні факти місця й дати народження поета.
Серед дослідників, біографів Л.Полтави, перш за все варто назвати Калину Драгомирецьку (із Чікаго), Ігоря Качуровського (науковця), Дмитра Чередниченка, Григорія Діброву – краєзнавця з Ромен, І.Левадного (автора передмови до збірника «Профілі»), П.Ротача – дослідника, письменника з Полтави, Ярослава Стрипка – історика, краєзнавця.
«Розвіяні на чужині» – це одне з перших повідомлень у довіднику П.Ротача про знаменитого земляка, де ще фігурують неточні відомості про місце народження Л.Полтави. І для цього були серйозні причини.
Коріння родоводу довгий час шукали на Полтавщині, бо до 1939 р. Роменський район був Полтавської області, а також на Чернігівщині, де Леонід закінчив Любецьку середню школу. Правда про місце народження віднайдена. І тепер відомо, що родовід Пархомовичів багатодітний. Завдяки однокласникові Л.Полтави Ф.М. Мусієнку, вдалося прояснити багато невідомих біографічних моментів.
Таким чином, батьки Леоніда Полтави: мати – Любов Улянівна (Олеянівна по-сільськи) померла у Вовківцях у віці 59 років (15 листопада 1956р., актовий запис №16) від раку шлунку; батько – Едуард Адамович Пархомович, народився 28 липня 1898р. в місті Ромни Полтавської губернії (про що є запис у метричній книзі Гросс-Вердерського Римсько-Католицького приходського костелу за 1898р.).
Д.Чередниченко вияснив, що двоюрідна сестра Леоніда (по батькові) – Гайк Елеонора Олександрівна, зберегла документи: копію атестата зрілості про закінчення Любецької середньої школи, виписаного на ім’я Пархомовича Л.Е., довідку від 28 травня 1949р., видану учительці Вовківської середньої школи Роменського району Сумської області Пархомович (Соляник) Любові Улянівні, довідку від 31.12.1934р. лікареві Пархомовичу Едуарду Адамовичу про те, що він дійсно закінчив 16 грудня 1934 року Київський державний медичний інститут, різні клопотання Пархомович Ядвіги Адамівни в колишні інстанції за долю брата Едуарда Адамовича, довідку про смерть Леонідової сестри Пархомович Валентини (померла 14 червня 1945р., похована у Вовківцях), повідомлення СБУ про долю Едуарда Адамовича (21 вересня його судила «трійка», а 24 вересня 1938р. вирок було виконано (скасовано в 1959р.).
Сестра Валентина навчалася в фельдшерсько-акушерській школі в Ромнах, захворіла на сипний тиф, померла в 22 роки. Заяву про смерть робила Пархомович Ядвіга Адамівна, тітка Леоніда й Валі, яка мешкала по вул. К.Лібкнехта (нині Горького) в м. Ромни. На цій вулиці знаходилася будівля католицького костелу, тут жили поляки, із роду котрих Едуард Адамович. Дід Адам і баба Катерина проживали в м. Ромни, але ще ця тема не досліджена пошуковцями. О.Іващенко, повідомляючи про дату народження Л.Полтави, оперує даними, офіційно установленими відповідними разпорядженнями в довідках міського та районного РАГСу (посилання на архіви РАГС суворо заборонені Мін. Юстиції).
Ім’я Л.Пархомовича зафіксоване в міському РАГСі серед народжених у 1921 році, актовий запис №420. (Перша дитина в сім’ї народилася в с. Вовківці Роменського повіту 18 серпня 1921 р. Батько – Пархомович Едуард, 1898 р.н., поляк. Заяву про народження подали батько та дід (Адам Феліксович Пархомович, що мешкав у Ромні).
Запитання пошуковцям:
– Чому батько зробив запис у місті, а не в селі?
(можливо, за допомогою старих відомостей вводив в оману КДБ?)
– Що відомо про переїзд сім’ї до Любеча Чернігівської області? Як навчався там Леонід? – Де працював, закінчивши Ніжинський педінститут 1940 року?
– Відомо, що до війни Леонід перебував якийсь час у м. Люстдорфі (тепер Чорноморка) біля Одеси. Це дало змогу краще опанувати німецьку мову (там жили німці-колоністи, які після війни були виселені або ліквідовані). Про це пише Іван Левадний у своїй роботі «Леонід Полтава – майстер різноманітних жанрів» (с.26). Можливо, цю інформацію Левадний почув із уст самого Л.Полтави? Отже, можливо, що 1940-1941 р.р. Леонід працював саме там?
Ілько Борщак працював у Парижі в архівах, вивчаючи історію епохи І.Мазепи. Л.Полтава присвятив йому вірш «Зустріч».
– А чи є спогади про Л.Полтаву у І.Борщака? (відповіді немає)
– Учителем Леоніда був Євген Маланюк (20.01.)02.02) 1887-13.02.1968 рр.) – поет, критик, літературознавець, приятель Леоніда, разом слухали Бетховена. Чи пише Є.Маланюк про Л.Полтаву у своїх спогадах? (відповіді немає).
Багато зусиль для повернення гордого імені патріота Л.Полтави на рідну землю доклав Віктор Рог – голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Ці та інші факти стверджують, що непересічна особистість Л.Полтави хвилювала і хвилює дослідників, пошуковців, любителів української словесності.
Автору даної статті вдалося завдяки спогадам однокласника Л.Полтави по Вовківській середній школі Мусієнка Федора Макаровича, виявити чимало цікавих фактів. Він допоміг уточнити долі членів сім’ї Соляників, з якої походить мати Л.Пархомовича, та їхніх друзів. За словами Федора Макаровича, школа була великою. До неї ходили діти із навколишніх сіл та хуторів. Леонід почав ходити до школи з 2 класу, у якому було 60 дітей, тому клас поділили на «А» і «Б». До цього отримав освіту вдома, оскільки мати була вчителькою, а потім – і класним керівником 2-А класу. Леонід мав добрих друзів: Василя Лащенка, Миколу Стенька, Йосипа Дудку (талановитого поета). Федір Макарович пригадав учнівський склад 2-А класу, у якому навчався з Леонідом. Ось ці імена: М.Горбик (Тенюта), Г.Гринько, І.Ємець. М.Жмурко, Т.Калита, З.Каплун, Р.Лавиненко, Ф.Мусієнко, В.Олешко, Й.Панченко, Л.Пархомович, О.Петраш, Ф.Рогаль та інші.
У старших класах Леоніда навчали нові вчителі. Вдалося прояснити долі друзів Леоніда – Василя Лащенка та Миколи Стенька. Василь виїхав у Німеччину під час голодомору. Там був страчений. Микола після війни кудись виїхав. Був прокурором.
Соляник Олеян та баба Олена (дід та баба Леоніда) мали семеро дітей. Любов Олеянівна вийшла заміж за Едуарда Адамовича Пархомовича, мали двох дітей: Леоніда та Валентину. Садиба, де вони жили, збереглася. Був невеликий садок, який до сьогодні зберігся.
Соляник Марія Олеянівна (сестра Любові) вийшла заміж, змінивши прізвище на Андрущенко. Зараз там мешкає Ємець Поліна Микитівна.
Соляник Софія Олеянівна жила в будинку, де зараз мешкає Татенко Оксана. Софія померла й похована у Вовківцях.
Соляник Анна Олеянівна жила з чоловіком, після смерті якого доживала в Любові Улянівни.
Соляник Надія Олеянівна та Ганна Олеянівна виїхали в Росію.
Соляник Павло Олеянович жив у батьківській хаті, де й помер.
В Україні Л.Полтава жив до 21-річного віку, а наступні 48 років – за її межами. Тут він залишив рідних, друзів, які не забули про нього й вірили, що Л.Пархомович буде відомим письменником. Він став виразником їхніх думок і сподівань.
Хай дороги будуть, не стежинки,
Хай мільйони – на єдину путь!
Україно, справиш ти обжинки,
Ті, що їх Державою назвуть.
Л.Полтава
У Пустовійтівській школі підготовлений інформаційний буклет про меморіальний музей Л.Полтави для розміщення на сайті Інтернету.
Але в біографії, творчій долі земляка є ще багато темних плям, які вимагають вивчення, доопрацювання. Сподіваюся, що мої розвідки послугують дослідникам додатковим матеріалом для поповнення уже відомого проукраїнського письменника-патріота Леоніда Полтаву.
Леонідові Полтаві
Його земля пригнічена зростила,
Вселила мужність у своє дитя,
З великим, добрим серцем відпустила
На чужину, до кращого життя.
Чи ж знала ти – летіли без зупину
Сюди думки, бажання та слова?
Пливло життя «за мурами Берліну»…
Спливало… Та слава навіки жива!
У Вовківцях стоїть старий будинок,
Який був свідком багатьох подій.
Зросла тут обдарована людина,
І зараз ми складаєм шану їй…
Аліна Ткаченко (Приліпко)
Ілюстрація: Перші квіти – Олег Шуляк.