Тарас Григорович Шевченко

Перший у світі…

10 березня 1861 року упокоївся після тяжкої хвороби великий українець – Тарас Шевченко, щоб навічно залишитися в пам’яті його рідного народу, всього людства. Адже його життя, мрії і діяння, творчість були явищем планетарним, вони стали надбанням не лише України…
Тому не випадково, що відразу ж після смерті Тараса Шевченка, серед прогресивної частини тодішнього українського і російського суспільства, виникла думка про увічнення в різних формах його пам’яті. Серед задумів друзів і прихильників Кобзаря були й плани спорудження йому пам’ятника.
Багато зусиль по втіленню образу Кобзаря в монументальній скульптурі доклав російський скульптор Михайло Микешин, проектуючи пам’ятники «Тисячоліття Росії», в Новгороді, Богданові Хмельницькові в Києві, в яких у групі фігур передбачав подати і постать Шевченка або героїв його творів. Але на перешкоді його благородних намірів стали суворі заборони царського уряду. Адже часто зводились нанівець навіть ті заходи, що спрямовувалися лише на впорядкування могили… Тільки 1883 року було одержано дозвіл на спорудження чугунного хреста на могилі в Каневі. Проте, коли уже відлитий хрест лежав на Київському чавуноливарному заводі, його було піддано «арешту», бо на ньому були викарбувані чотири рядки з вірша поета:

Свою Україну любіть,
Любіть її. Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть.

З приводу цього генерал-ад’ютант Дрентельн у листі до київського губернатора писав: «Визнаючи з свого боку означений вірш цілком невідповідним, я маю якнайпокірніше просити Вас, шановний добродію, нині ж зробити відповідні належні розпорядження про те, щоб завод Термена не видавав замовцям хреста до знищення вміщеного на хресті вірша». Царські сатрапи боялися Шевченкового слова про Україну. Вірш був збитий. І лише через рік хрест було встановлено на могилі. А тому нічого не було дивного в тому, що клопотання шанувальників таланту Шевченка і його друзів російських літераторів перед урядом, котрі неодноразово порушували питання про дозвіл оголосити збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові, зокрема, в 1891 та в 1899 роках, неодмінно відхилялися. Лише поодинокі невеличкі погруддя з’являлися в тому чи іншому населеному пункті. Роменці повинні пишатися тим, що погруддя Тараса Шевченка виготовляли, поряд з іншими народними майстрами, і гончарі Глинської керамічної школи, що була заснована на початку ХХ століття.
Революційне піднесення в Росії на початку XX століття зумовило розгортання всенародного руху за встановлення пам’ятника Кобзареві в Україні в зв’язку з наближенням п’ятдесятиліття з дня смерті та століття від дня народження поета. Починаючи з 1904 року, в активну діяльність по підготовці до Тарасових ювілеїв включилася Золотоніська земська управа на Полтавщині. Вона домоглася від полтавського генерал-губернатора дозволу на збирання коштів у межах Полтавщини на спорудження пам’ятника поетові в Києві. До неї незабаром приєдналася Полтавська земська управа, і вже разом вони звернулися з проханням до міністерства внутрішніх справ за дозволом на збирання грошей на пам’ятник Шевченкові по всій Росії.
Так розпочалася боротьба за Шевченка, за вшанування його нам’яті між російським самодержавством і народами, що входили до складу тодішньої російської імперії. Адже кошти на пам’ятник Кобзарю в Києві незабаром почали збирати по всій Росії, і з самого початку це стало справою не лише українців. З цією метою у травні 1905 року 32 гласних Київської міської думи звернулися з пропозицією приєднатися до Полтавського земства та обрати комітет по спорудженню пам’ятника Шевченкові. 1908 року було створено об’єднаний комітет по спорудженню пам’ятника поетові. Наприкінці того ж року був одержаний дозвіл на “всеросійський збір пожертв на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві. Багато їх надходило з усіх кінців Росії — від робітників, селян, учнів, передових діячів культури і мистецтва. ‘
Боротьба за спорудження пам’ятника Шевченкові мала всенародний характер, і саме тому, боячись цього, уряд чинив всілякі перешкоди. З наближенням ювілею все більше посилювалися напади на поета, а побудова пам’ятника відкладалася.
Незважаючи на всі перешкоди властей, Об’єднаному комітетові по спорудженню пам’ятника Шевченкові в Києві вдалося організувати чотири міжнародні конкурси, на яких було розглянуто 158 проектів відомих російських та іноземних скульпторів, художників і архітекторів того часу. Така кількість учасників свідчила про велику популярність великого сина українського народу, пам’ять і любов до поета. Маємо пишатися тим, що до журі одного з цих конкурсів входив випускник Роменського реального училища архітектор С.П. Тимошенко, а молодий скульптор Іван Кавалерідзе в одному з конкурсів буде відзначений заохочувальною премією.
Варто зазначити, що жителі нашого краю не стояли осторонь цієї благородної справи, а й додали свої копійки та карбованці до всенародної скарбниці пам’яті великого Кобзаря. Ті численні свідчення, які щедро розкидані в архівних документах та на сторінках дореволюційної української та російської преси, є яскравим свідченням цього. Кошти на побудову пам’ятника Шевченкового пам’ятника в Києві надходили з нашого краю до Золотоніської повітової і Полтавської губернської земських управ, до Київського, а потім до Об’єднаного, комітету, надсилалися до редакцій газет і журналів, які теж у той час докладали великих зусиль до цієї загальнонародної справи.
Маємо переконливі свідчення, що пожертви на пам’ятник Тарасу Шевченкові в Києві надходили від жителів Конотопа, Охтирки, Глухова, Кролевця, Лебедина та багатьох інших населених пунктів, які нині входять до складу Сумщини. Вдалося відшукати цікаві факти, що стосуються і Роменщини. Зокрема, роменське повітове земство одне з перших відгукнулося на пропозицію полтавців про асигнування коштів на будівництво пам’ятника Шевченку в Києві, щорічно відраховуючи певні кошти на цю справу з повітового бюджету.
Активну роботу з відзначення Шевченкових роковин проводили і збору пожертв на пам’ятник Кобзарю в Києві проводили активісти Роменського російсько-українського вокально-музично-драматичного товариства, багато місцевих національно налаштованих діячів, окремі члени повітового земства, зокрема, відомий в нашому краї знайомий Тараса Шевченка – Григорій Вашкевич та багато інших. Не стояли осторонь цієї благородної справи і багато простих роменців, щирих шанувальників вогненної музи Тараса Шевченка, які надсилали кошти до фонду будівництва пам’ятника поету в Києві. Так, редакція єдиної на той час загальноукраїнської (україномовної) газети «Рада» в 1909 році надрукувала повідомлення, що до каси Полтавського губернського земства надійшло 100 карбованців від ради Роменського повітового товариства взаємного кредиту. В лютому 1912 року на адресу «Ради» надійшов один карбованець від невідомого Сави з Ромен. Влітку того ж року ця ж газета повідомляла, що до каси Полтавської губернської земської управи надійшло від священика Є.Ф. Павловського 6 карбованців 35 копійок, зібрані селянами сіл Бацмани і Пекарі (останнє нині входить до складу сусіднього Конотопського району).
Знаючи революційну силу художнього слова і любов пригніченого народу до поета, царський уряд рішуче виступав проти увічнення Кобзаря, всіма засобами намагався стерти пам’ять про Шевченка і гальмував заходи, спрямовані на побудову пам’ятника, розглядаючи її як антидержавну справу. Побудова пам’ятника з року в рік затягувалася і, врешті-решт, в 1914 році зібрані серед народу кошти на пам’ятник, що становили понад 150 тисяч карбованців, царський уряд конфіскував і видав спеціальний циркуляр про заборону відзначення шевченківського ювілею та спорудження його пам’ятника в Києві, що викликало хвилю студентських заворушень, демонстрацій і страйків трудящих всієї Росії.
Лише після повалення самодержавства здійснилася мрія багатьох людей про увічнення образу Тараса Шевченка в монументальній скульптурі. Перший справді монументальний пам’ятник Кобзарю роботи Івана Кавалерідзе постав на міській площі в нашому місті у жовтні 1918 року на колишній Панській вулиці, що нині носить назву бульвар Шевченка.
Пам’ятник поету, збудований роменцями далекого 1918 року є справжньою перлиною всенародної пам’яті про Тараса Шевченка. Автором його є уродженець Роменщини Іван Петрович Кавалерідзе – видатний український скульптор, кінорежисер і драматург. “Все життя моє, – розповідав якось славетний митець своєму землякові поету Олексі Яковичу Ющенкові, – осмислення генія Шевченка і відтворення його образу. В різні роки – по-різному”.
Роменський пам’ятник Т.Г. Шевченку – це перший монументальний пам’ятник поету, котрий був установлений не десь у приміщенні чи побіля нього, а на міській площі. Довгий час багато мистецтвознавців і літературознавців писали про те, що роменський пам’ятник Тарасу Шевченку – це результат втілення в життя так званого ленінського плану монументальної пропаганди. Але ретельне вивчення обставин будівництва роменського пам’ятника дозволяє твердити, що його поява не має абсолютно ніякого відношення до того ленінського плану. Роменський пам’ятник великому сину українського народу – це вияв ініціативи широкої громадськості міста, це – результат реалізації давніх задумів роменського люду, в середовищі якого давно жило прагнення саме в такий спосіб вшанувати пам’ять про відвідування нашого краю великим Кобзарем. Адже не випадково ще на початку ХХ століття Роменська міська дума відраховувала із міських коштів по сто карбованців щорічно. Викликає подив і щире захоплення та швидкість (і не на шкоду мистецькій вартості пам’ятника), з якою було його споруджено – в травні розпочали і вже 27 жовтня того ж 1918 року було в урочистій обстановці відкрито. І це в складних умовах громадянської війни, німецької окупації, холоду і голоду, що панували тоді повсюдно…
Варто зазначити, що думка збудувати в Ромні пам’ятник великому Кобзареві остаточно викристалізувалася ще 1917 року, коли по Лютневій революції зажевріло давно омріяне сонце свободи. Найбільш палкі члени тільки-но утвореної в Ромні «Просвіти» та просвітянських осередків в Роменському повіті почали збирати кошти, а міська дума, оновлена демократичними елементами, асигнувала 1000 крб. На будівництво пам’ятника Т.Г. Шевченка збори уповноважених торгово-промислових кооперативів 14 травня 1917 року ухвалили виділити 100 крб. В 1917 році Спілка споживчих товариств Роменського району виділила на будівництво пам’ятника Т.Г. Шевченка 2 тис. карбованців. В Ромні було створено спеціальну комісію, яка почала відати всіма питаннями, пов’язаними з будівництвом пам’ятника Т.Г. Шевченку в Ромні. До неї, зокрема, увійшли просвітяни Лисенко Д.М., Мищенко М.Ф. та багато інших представників від тодішньої міської влади, громадськості.
Однак, справа довго не просувалася вперед і лише в середині 1918 року постала виключна можливість по втіленню в життя задуму роменців: до Ромен із війська приїхав молодий, але вже відомий скульптор, а головне земляк – Іван Кавалерідзе. Саме йому запропонували збудувати пам’ятник Тарасу Шевченку роменські громадські діячі і представники міського самоуправління. Виявилося, що на встановлення пам’ятника потрібно буде біля 20 тис. крб. На той час в наявності вже було біля половини необхідної суми. Інші 10000 крб. передбачалося зібрати шляхом пожертв від різних установ і осіб. Очікувалось також і відповідне асигнування з боку повітового земства.
У справу по збору коштів, необхідних для будівництва пам’ятника Т.Г. Шевченку, активно включилися просвітянські осередки,що повсюдно поставали і зміцнювались на Роменщині. В червні 1918 року голова просвітянської комісії Я. Данилов і її секретар М. Мищенко надрукували в місцевій газеті відозву до роменців та жителів повіту «Жертвуйте на пам’ятник Т.Г. Шевченкові в Ромні», в якій говорилось:
«Громадяни міста Ромен і повіту!
Комісія Роменського товариства «Просвіта» по влаштуванню в Ромні пам’ятника Тарасові Григоровичу Шевченкові, на засіданні своєму 1 червня 1918 року, прийняла проект скульптора Кавалерідзе і вирішила в в сей рік збудувати в Ромні пам’ятник поетові України. Грошей на це діло треба буде по сміті до 30000 крб. пам’ятник може буде відкрити 15 жовтня 1918 року. Роботи вже почалися, але горе те, що грошей є занадто дуже мало. Отже, комісія з непохитною вірою покладає велику надію, що Громадянство щиро відгукнеться і таким чином допоможе прикрасити м. Ромен постаментом Рідного Батька Тараса. Щоби не загальмувати таку дорогу справу і не відкласти надалі, комісія звертається з цим маленьким закликом до всіх «Просвіт» у повіті, до народних управ, до різних товариств міста і повіту і всіх, всіх, кому дороге відродження Укрвїни – збирайте, жертвуйте і надсилайте гроші на пам’ятник Великому борцеві за кращу долю бідних, національному генію Української краси і сили Т. Шевченкові. Підписні листи можна брати в Народному домі. Зібрані гроші просимо надсилати до м. Ромен, Товариству «Просвіта», Народний дім. Всі прийняті пожертвування будуть видрукувані в газеті «Народное слово», а з Просвіти буде видаватись квиток за підписом голови комісії Я.М. Данилова і печаткою товариства» 1 червня 1918 року комісія товариства «Просвіта» на своєму засіданні ухвалила проект пам’ятника Т.Г. Шевчена Івана Кавалерідзе.
24 червня відбулось урочисте освячення місця під пам’ятник Тарасу Шевченку і сама закладка пам’ятника. Мітинг розпочався промовою перед молебнем о. Федора О. Зубковського, що вказав на значення Шевченка та його великі залуги перед Україною великого співця і великого страждальця.Потім – молебен О.Ф. Зубковського, потім виступив голова міської думи Д.М. Ломакін, міський голова Ф.Т. Узун, громадяни Данилов, Волинський. Потім провели збір пожертв і зібрали 600 крб. Активно проводився збір коштів по підписних листах, виданих «Просвітами», проводився постійно карнавочний збір, певні суми відраховувались постійно від вистав, що влаштовувалися в місті і Роменському повіті театральними колективами «Просвіт». Так, 2 серпня 1918 року було зібрано на будівництво пам’ятника 9392 крб. 32 коп. Зокрема, надійшли кошти від Овлашівської «Просвіти» – 67 крб. 35 коп., від Р.Б. Мищенка по підписному листу – 131 крб. 50 коп., від Салогубівської «Просвіти» по підписному листу – 31 крб. 50 коп.,від Пустовійтівської «Просвіти» по підписному листу – 19 крб. 55 коп., від Роменського споживчого товариства по підписному листу– 54 крб. 50 коп., від А.С. Підпалого по підписному ллисту – 147 крб.
Всього на цей час було зібрано 9843 крб. 72 коп. В той же час було витрачено на будівництво пам’ятника на серпень місяць 6596 крб. 8 коп. Лишилось на поточному рахунку в Роменському кредитовому союзі 3247 крб. 64 коп. А потрібно було зібрати ще не менше як 28000 крб. Повідомляючи про нові надходження та витрати коштів на будівництво пам’ятника, комісія знову звернулася до роменців: «Громадяне! Жертвуйте на пам’ятник Т.Г. Шевченкові. Гроші можна надсилати в Роменський Кредитовий союз на поточний рахунок № 18. Голова комісії Данилов.
За писаря Мищенко».
17 жовтня 1918 року голова комісії з будівництва пам’ятника Т.Г. Шевченку Я. Данилов знову звернувся до роменців: «Громадяни м.Ромен. В Ромні, як Ви бачите, будується пам’ятник Т.Г. Шевченкові. Відкриття пам’ятника призначено на 27 жовтня н. ст. 1918 р. Роботи біля пам’тника ще єсть сила, а грошей нема.
Закликаємо всіх громадян, хто вільний – виходьте на роботу безплатно. До інтелігенції звертаюсь з
цим маленьким проханням. Не соромтесь, а допоможіть закінчити сю славну роботу!».
22 вересня 1918 року в Народному Домі була проведена репетиція перед відкриттям пам’ятника Тарасу Шевченку.
20 жовтня роменська газета надрукувала коротке повідомлення «До відкриття пам’ятника Шевченку», в котрому повідомила громадськість міста про звернення голови міської комісії з будівництва пам’ятника Т.Г. Шевченка Я. Данилова до міської управи з проханням виділити приміщення для ночівлі гостей з 27 на 28 жовтня, які мали прибути на урочисте відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку. Газета повідомляла, що міська управа виділила для прийому гостей Шевченківську, Володимирську і Олександро-Невську школи. Через два дні вона повідомила, що у відповідь на прохання Роменського товариства «Просвіта» про звільнення учнів 28 жовтня від занять під час вшанування пам’яті Тараса Шевченка, від комісара освіти отримано телеграму, в якій зазначалось, що «Комісаріат дозволяє увільнити учнів Роменського повіту від навчання 28 жовтня. Влаштувати в цей день свято пам’яті Шевченка».
21 жовтня з Києва повернулась делегації Роменської «Просвіти» в складі М.Ф. Мищенка, М.К. Богдановича, які в виїздили до Києва з приводу відкриття пам’ятника Тарасу Шевченка.
Роменці зустрічались з міністром народної освіти М.П. Василенком, його заступником Холодним,
Сергієм Єфремовим, О. Русовою, передали запрошення М. Грушевському, В.К. Винниченку,
М.К. Заньковецькій.
28 жовтня 1918 року пам’ятник було відкрито в урочистій обстановці. На його відкриття до Ромен прибули поет Микола Вороний, співаки Микола Микеша, Марія Литвиненко-Вольгемут, делегація від глави Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Були покладені квіти, серед них – вінок від німецьких окупаційних властей.
Відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку стало видатною подією в культурно-мистецькому житті не лише Ромен, а й всієї України, кращих представників інших народів, хто шанував і шанує нашу Україну, її співця – Тараса Шевченка.
Сталося те, чого прагнули упродовж багатьох десятиліть мільйони в світі, хто віддавав на цю справу копійки і карбованці, а головне – свою любов і повагу.
Григорій Діброва – краєзнавець,
голова Роменської міськрайонної
організації Всеукраїнського товариства
«Просвіта» імені Тараса Шеевченка, член
Національної спілки журналістів України,
Посол миру.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *