У згустку розуму людини
Створили пам’ять ковалі.
Вона в роботі щохвилини,
Шукає правду на землі.
Добро і зло розсортирує,
Складе на чашу терезів.
Завжди в роботі і міркує,
Хто як життя своє провів.
Іде вона в безмежні далі,
Сягає часто у віки.
Її зерно міцніше сталі,
Що проростає залюбки.
Міста руйнують і держави,
Нищать у злобі пам’ятки.
Та те, що має статус слави,
Не забувається віки.
Жили вожді і королі,
Були тирани і святі.
Їх пам’ятають на землі,
Бо вони люди не прості.
Ніколи пам’ять не розвіять,
Хоч спроби , жаль, такі ще є.
Зневіру в душах не посіять,
До всіх речей, що Бог дає.
Даремні прагнення синів
Сплюндрувати предків пам’ять.
Не можна тих забути днів,
Що довгий час минуле славлять.