– Не родился, наверно, ещё твой мужчина, – Прошептала тоскливо ей ночью Луна, – Только в чём, не пойму, здесь таится причина, Что ты ночи
Крила
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
Своє ім’я я не любила з роду
Своє ім’я я не любила з роду, Та друзі запевняють мене знов – Ім’я моє – це гілка родоводу, Тому знайомтесь, звуть мене – Любов.
Ми на землі всього лиш люди
Ми на землі всього лиш люди, А не Боги, запам’ятай. Судить не нам, а Бог нас буде… Кого до пекла… , кого в рай. Ми
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її
Жовтий лист
У серпні в мене тикали всі пальцем, Бо я один був жовтим на вербі. Зелене листя визнало незванцем І жив я сам собі, на самоті.
В тебе лекарство не ищу
Я живу, зализывая раны, Те, что ты когда-то наносил. Делать это поздно или рано У меня, должно быть, хватит сил. . Не дано согнуться сильным
Моє місто
Моє місто заходить в ніч, Перетерши плітки буденні, У тумані сліпих узбіч Знов ховає думки щоденні. Запаливши вогні, мовчить, Назбиравши зірок в долоні, Суховієм в
Мой милый друг, чем занят ты теперь
Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?
Дальний восток
Из моей будущей книги воспоминаний “Про моряков и море”. По окончании Одесского Высшего Инженерного Училища имени Ленинского комсомола в начале 1980-х, я был направлен на
Як сонце сходить і сідає…
Живе Матуся в самотині, одна-одненька у хатині. Дочки в заміжжі, у родині; сини в Європі, на чужині. Онуки рідко приїжджають, а як бувають – м’яч