Твоє життя, листає вік, Біліють коси скронь, Іще один прожитий рік Зіскочив на перон. Летить вагон по колії, Колесами гримить, Поглянеш на роки свої –
Прощай
Нема питань, пішла так просто, А в мене й серце не болить Покрило слід осіннім листом, Що аж нітрішечки не злить. Душі нема за чим
Пам’ятай
По тобі ніхто не стане плакать, Навіть пес сховається в нору, Досить дня про все перебалакать Та забити цвяхами труну. Понесуть на цвинтар чужі люди,
Ніч
Приходить ніч і знову біль, Думки, як оси, звідусіль: А чи проснусь? Чи встану я? Ну де ж ти, зіронько моя? То тіло судома бере,
Не питай
Не питайте жінку: “Скільки літ?” Краще запитайте: “Скільки зим Поморозило надії цвіт Та життя розвіяло, як дим?” Замітає хуртовина слід, Паморозь лягає на виски. Запитайте
Ностальгія
Болить душа за рідних, домом, Щемить за родом, що помер. Ця згадка завжди в горлі комом З пройдешнім часом, ще й тепер. Чи світла, чи