Нема питань, пішла так просто, А в мене й серце не болить Покрило слід осіннім листом, Що аж нітрішечки не злить. Душі нема за чим
Пам’ятай
По тобі ніхто не стане плакать, Навіть пес сховається в нору, Досить дня про все перебалакать Та забити цвяхами труну. Понесуть на цвинтар чужі люди,
Ніч
Приходить ніч і знову біль, Думки, як оси, звідусіль: А чи проснусь? Чи встану я? Ну де ж ти, зіронько моя? То тіло судома бере,
Не питай
Не питайте жінку: “Скільки літ?” Краще запитайте: “Скільки зим Поморозило надії цвіт Та життя розвіяло, як дим?” Замітає хуртовина слід, Паморозь лягає на виски. Запитайте
Ностальгія
Болить душа за рідних, домом, Щемить за родом, що помер. Ця згадка завжди в горлі комом З пройдешнім часом, ще й тепер. Чи світла, чи
Капроновий гребінець
,,Скільки було до мене гребінців? – Немов на дні морському камінців. І рогових і металевих. Червоних білих і рожевих – Усі позалишались без зубців .
Мудрість
Ніхто життя своє не передбачить, Радіючи від подиху весни, Бо відчуття нічого ще не значить І не знімає з розуму вини. Багато літ в різниці
Матусі
Болить душа, палю з досади, Виходжу мовчки на поріг, Думками десь біля огради, З могилки відкидаю сніг. Сьогодні буде шосте січня. Для мене це число
Лелеки
Лопочуть крилами лелеки, Шумлять струмочками сніги, Думки мої летять далеко До тебе, сонечко, з нудьги. Ще сорок приморозків буде, Ще довго танутиме лід, Та серце
Кружево планет
Крутяться планети беззупину, Днів мирських, одвічні жорнова, І снують на долях павутину У прозорі й темні кружева. Чи то смуток серце огортає, Чи то радість
Непотріб
Он бачиш пішла твоя. А хто ж то й куди повів? Розпалась доля твоя , Не хмур так сердито брів. Не варта вона тебе, Паршива,
Карти
Чародійна павутина З найтаємніших кутків, Карт розкинутих щуплина Маяки з усіх віків. Черві, хресті, бубі, віні, Шістки, сімки, королі. Ваші душі, ваші тіні, Ваші дії