Скіфські кургани

Олена Марченко

Храм
Думка пульсує. Руйнується храм,
Рушаться стіни, колони, карниз…
Думка пульсує. Не вижити нам,
Падаєм, падаєм, падаєм вниз…
Руїна в тиші, дикість і спокій,
Рожевий захід ховає проміння.
Нащо споруді стоять одинокій?
Кинули ангели, зникло сумління.
Ангели – ми? Це ми храм полишили?
Кожного доля жорстока чекає,
Трави весняні встелять могили,
Живу, сміюся, та мене вже немає…

***
Скіфські кургани
– Чому у могил цих немає імен? –
Питає Сула і питає Ромен.
– Чому їм людських імен не дати?
Про минуле пора подбати.
Ось Старша гора, немов піраміда.
Так велося ще з прадіда-діда,
Що курганам імен не давали, –
Їх по розмірах величали.
Загребелля, Сула, кургани –
То минуле, то пам’ять на рани.
Там не скіфи лежать, а Люди,
Хай людська ж їм і пам’ять буде!

* * *
До землі схилили мокрі коси
І застигли у журбі –
Край села стоять дерева босі,
Грає дощ печально на трубі.
Тут колись в таку ж годину
Отаман Калниша наказ давав,
Він терпляче, не за одну днину,
Церкву землякам побудував.
Пахла свіжим деревом будівля,
Отаман на неї задививсь,
Височіла із хрестом покрівля,
Тут Калниш за край наш помоливсь.
Будував для нас, народу,
Вірив – буде довго жить,
Прославлять в віках свободу,
Злагоді і мирові служить.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *